Чак Палагнюк - Снаф

Номер 137 каже: «Твій тато був членом банди».

Мій прийомний тато був бухгалтером у великій корпорації, однієї з переліку «Fortune 500» [12] Щорічний перелік журналу «Fortune», у який входять п'ятсот американських корпорацій із найбільшим валовим доходом. . Він, я та моя прийомна мама жили в передмісті в величезному готичному будинку з гігантським підвалом, де татко бавився з модельками поїздів. Інші тати були адвокатами або хіміками, але всі вони ганяли модельки поїздів. Щовихідних, коли випадала нагода, вони завантажувалися в сімейний фургончик та їхали до міста на польові дослідження. Знімати на фото членів банд. Їхні графіті. Секс-робітників, що прогулюються своїми маршрутами. Сміття, і бруд, і бездомних героїнових наркоманів. Усе це вони вивчали, про це сперечалися, намагаючись перевершити одне одного в реалістичних, неприкрашених сценах урбаністичного розкладу, які тільки можна було створити в масштабі НО [13] Найпопулярніший у залізничному моделюванні масштаб, в якому 3,5 мм дорівнюють реальному одному футу. у підвалі на околиці.

Мій прийомний тато брав єдину щетинку з норкового хутра, щоб написати номер 312 на оголеній спині крихітної фігурки гангстера. Зробити з нього члена «Вайс Лордз» із Чикаго. Так гангстери заявляють про підконтрольну територію — вони татують телефонний код відповідного регіону, звичайно на верхній частині спини. Інколи на грудях чи животі. Той тип, що вдарив чипсового хлопця, заявляє права на телефонний код Сієтла — тобто на територію нортеньйос. Я кажу, нічого дивного, що він так кинувся її захищати.

Члени банди «Бладз» завжди закреслюють літеру «с» в будь-яких своїх татуюваннях. Щоб заперечити будь-яку залежність від конкурентів, банди «Кріпс». Якщо ж у когось є татуювання з закресленою літерою «b», то це точно «Кріпси».

«Тебе цього тато навчив?» — питає номер 137.

Мій прийомний тато. Працюючи над своєю залізничною моделлю. Він ніколи не зраджував мою прийомну маму, але міг проводити цілі дні, фотографуючи вуличних повій та розмальовуючи фігурки так, щоб було на них схоже. Він ніколи не вживав заборонених наркотиків, але його крихітні торчки й наркуші, кожен із них був шедевром. Пензликом завтовшки з голочку мій прийомний тато малював графіті на стінах малюсіньких фабрик та мініатюрних покинутих висоток і нічліжок.

Я кажу номеру 137, я дуже шкодую, що його серіал зняли з ефіра минулого сезону.

Номер 137 знизує плечима. Він каже: «Значить, тебе всиновили?»

І я кажу йому: «Невдовзі після народження».

Чекаючи на свою чергу з Кессі Райт, одутлий блондин із довгою бородою стоїть, склавши руки на грудях. Його жовта борода така жорстка та груба, що стирчить прямо від підборіддя, а не падає під дією гравітації. Може, вона така брудна. Його бліді передпліччя поплямовані розпливчасто-чорними літерами А та В, свастиками й трилисниками. В'язничні татуювання наколоті порваною гітарною струною, вмоченою в сажу від спалених пластикових виделок та ложок, змішану з шампунем. «Арійське Братство». Татуйоване павутиння вкриває обидва його великі рябі ліктя.

Поруч із арійцем містер Бакарді піддіває пальцем золотого ланцюга, що висить в нього на шиї. У нижній точці ланцюжка, між грудними м’язами, бовтається золоте серце. Кулон, який був на Кессі Райт у силі-силенній сцен. Бакарді бере золоту підвіску двома пальцями та чиргає нею туди-сюди по ланцюжку.

«Моя справжня мама, — кажу я, — велика кінозірка, але я не можу сказати хто». Я розповідаю, як я писав їй тонни листів — на адресу її кінокомпанії, дистрибуторів, навіть її агента, але вона так і не відписала.

Номер 137 дивиться вниз, на квіти в моїх руках.

«Мені не треба від неї гроші або щоб вона мене любила, — кажу я. — Усе, що мені треба, — це побачитися з нею. Наскільки я розумію, тепер мені приблизно стільки ж років, скільки мало бути їй, коли я народився на світ».

Може, її агент чи ще хтось перехоплює мої листи та викидає їх — навіть не знаю. Але в мене є таємний план, як зустрітися з нею одного дня. З моєю справжньою мамою.

Номер 137 каже: «Ти знаєш свого справжнього батька?»

І я знизую плечима.

На іншому боці кімнати чорний хлопака, на його голеній потилиці тату в вигляді прапора, що тріпотить на вітру; на прапорі номер 415, символ «Африканської нації Кумі», яка відкололася від клану Чорної Герильї. Принаймні так стверджував мій прийомний тато, який переповів ці подробиці, тримаючи збільшувальне скло в одній руці та пензлик в іншій, підправляючи маленькі фігурки для макету залізниці, які прибули з Німеччини у вигляді лікарів, двірників, полісменів та домогосподарок. Плямуючи фігурки крапочками іншої фарби, він перетворював їх на членів мексиканської мафії «La еМе», або на «Арійських воїнів» чи на гангстерів 18-ї стрит. Якщо я стояв поруч та клав руки на його верстат і якщо я стояв спокійно, то мій прийомний тато малював WP та 666, знак «Білої Сили», біля основи мого великого пальця. Потім він казав мені: «Швиденько йди та вимий руки».