Євген Гуцало: Блуд

… недавно бачила Маргаритку, сварила себе дуже. За що сварила? Та за того ж свого єврея Борюсю, якому вона з ревнощів виливала на білий «мерседес» червоний борщ з томатами та з м'ясом. Не могла зрозуміти його — й досі не розуміє. От сьогодні вони зустрілися, було їм дуже добре, він не міг нахвалитись, як йому добре, а вже назавтра до нього не можна ні додзвонитися, ні в двері достукатися, бо в нього інша. То навіщо ж тобі та інша, коли тобі зі мною було так добре, й невже вона, Маргаритка, й назавтра не могла тобі замінити оту іншу, зостаючись сама собою?.. То Маргаритка сварила саму себе, коли оце ми з нею зустрілися. Згадувала, як вона вистежувала Борюсю, щоб викрити його. Приходила під його будинок уночі й чи під липою мерзла на холоді, чи на лавці тремтіла від вітру, чи в сусідньому під'їзді ховалася від дощу, аби тільки вистежити, кого він проводжатиме. І нічого їй не трималося, тільки одне — кого проводжатиме. Й зовсім забула, що в цьому ж таки будинку на сьомому поверсі живе ассірійка, знайома з роботи, хоч і не дуже там знайома, але знайома. То можна було попроситися додому до цієї ассірійки, випити в неї кави чи чаю, сісти на затишному балконі, звідки добре видно всі під'їзди цього будинку, і з балкона ассірійки в комфортних умовах стежити, кого ж він, сволота Борюся, проводжатиме посеред ночі!

…ви ж мого старшого Вадика і мого молодшого Серьожку знаєте? Старший такий лінивий, що в день жіночого свята купив тюльпани для своєї дівчини, не полінувався, а віднести полінувався. Попросив, щоб молодший брат відніс, привітав його дівчину зі святом. То Серьожка не полінувався, відніс тюльпани, привітав зі святом, а тепер так і ходить до неї. А Вадик говорить: «Ох і виручив, ох і виручив, я тобі подарую за це імпортні касети з імпортною музикою». А я спочатку думала, що вони морди одне одному наб'ють. Еге, тепер не б’ють, тепер за таке ще й подарунки дарують. Кажу Вадикові: «Це він тепер тебе виручив. А коло твоєї жінки, якщо женишся, хто тебе внручатиме? Теж Серьожка?» А він так спокійно до мене: «То, мамо, вже не твоя справа, хто мене виручатиме біля моєї жінки, то вже її особиста справа». Ні, ви таке чули?

…у нашому селі розказували, я чула. Там учительський синок, такий славний, такий гарний, привіз собі жінку з Донбасу, вони у відпустку приїхали до батьків. Рано вибігає молода невістка з учительського будинку й кричить. Сусіди на неї дивляться й нічого не здатні второпати, бо ж учительська сім’я така спокійна, тиха, що могло статися? А сердита невістка йде в магазин — і кричить. То в неї питають, чого ти кричиш. А вона кричить, що їй недолугий чоловік попався, от вона й кричить. Але чому недолугий, питають, коли кращого важко знайти. А тому недолугий, розказує ця невістка з Донбасу нашим сільським жінкам, що я звикла дванадцять разів за ніч, розумієте, а він сьогодні зробив мені лише п’ять разів, розумієте, лише п’ять разів, не задовольнив. Сільські жінки так і повитріщалися. Дванадцять разів? Дванадцять разів. П’ять разів? П’ять разів. А він знає, питають, що треба дванадцять разів? Знає. То, може, він рахував — і погано порахував, але ж, здається, не міг він погано порахувати, бо в нього батько — математик. А невістка з Донбасу й кричить, що, видно, батько такий самий поганий математик, як і син, бо вона ж його попереджала, коли виходила заміж, що їй треба дванадцять разів, не менше!

… вже десь у сьомому класі Окса так почала крутити задницею, що, коли йдеш за нею, здається, що її задниця бігає по всьому тротуару, бігає туди-сюди. Причому начебто бігає сама, бо коли задниця так метушиться, так скаче, то Оксу якось не видно, на неї не дивишся, а тільки на її задницю, що наче з цепу зірвалася. Так це в неї тоді ще задниця була невелика, підліткова, то скільки завзяття дівоцького і дівоцького гонору було в її задниці! А коли виросла, а коли підросла? Як у Тараса Шевченка: «І виросли, і розійшлись помежи люди, в москалі». Еге, в Окси її задниця теж виросла пізніше і розійшлася помежи люди, в москалі, але то вже інше, а я оце згадала, як вона з батьками ще жила на Подолі й ходила до школи. Але до школи вона ходила не для того, щоб учитися, а щоб просто ходити, бо ж усі ходять — і Окса ходить, а хто ж удома чи на вулиці витримає цілий день, треба ходити на уроки. Але в школі то все інше в неї було, а я про те, як вона жила тоді на Подолі. У їхньому будинку в сусідньому під’їзді жив лікар, чоловік собі як чоловік, ніхто б і уваги на нього не звернув, бо в Києві мало яких лікарів зустрінеш мало не в кожному під’їзді. Але на цього лікаря увагу звертали, бо це був лікар-гінеколог, а тому й як чоловік він уже видавався цікавим чоловіком. Лікар-гінеколог Міша, із пузцем, із борідкою, в окулярах-пенсне, а очі жваві — й допитливі, так і бігають, так і бігають. Особливо ж бігали в нього очі, коли бачив Оксу. Зупиниться й дивиться на неї, як на чудо, як вона йде — веселу губату морду задерла, груди випнула, високі ноги на високих каблуках так і гримлять по тротуару, задницею крутить люто, наче задниця зараз у неї вирветься зі спідниці й розбіжиться на всі чотири сторони. Зупинявся подивитися на Оксу не тільки гінеколог Міша, а всі чоловіки якщо не зупинялися, то оглядалися, щоб полюбуватися таким чудом, яке не часто зустрінеш. Але з Оксою наче щось робилося, коли зустрічалася з цим гінекологом. Мабуть, тому що гінеколог. Наче якась нечиста сила вселялася у неї,— тоді вона аж палахкотіла вся, наче казала: ага, ти дивишся на мене — то на тобі, подивися. Подивися, бо в мене є що тобі показати, гінеколог задрипаний. Подивися, хай тобі очі на лоб повилазять, хай тобі пенсне вилізе на лоб, задрипаний гінеколог, скільки ти жінок перемучив, скільки дівчат перемучив, ах ти ж козляча твоя борода! И Окса ще вище задирала голову, ще далі випинала груди, ще лункіше гриміла каблуками, а своїй задниці давала вже таку волю, наче в неї у спідниці вулкан кипів! І що цікаво — ніколи не дивилася на гінеколога, наче його на світі не було. Ні, вона його бачила, але бачила так, що він ніколи не знав, що вона його бачить. У класі знали, що в Оксиному будинку живе гінеколог, вона ж сама роздзвонила, бо сміялася з нього перед подружками, а тут якась подружка підзалетіла, завагітніла, була в них така Муха, ніхто б і подумати не міг, що вона перша в їхньому класі завагітніє, а вона — ударниця комуністичної праці. Під страшним секретом призналася Оксі, бо та ж була знайома з гінекологом, і попросила завести до цього гінеколога, щоб не шукати по місту невідомо кого й не йти в лікарню, але Окса почорніла на морді й сказала, що той гінеколог уже не живе в їхньому будинку, виїхав кудись, а куди виїхав — невідомо, то Муха, звичайно, в когось абортувалась, але на подругу затаїла кривду. Річ у тім, що Окса поклялася сама собі: хоч ти й пасеш мене очима, гінеколог задрипаний, то паси, але я ніколи до тебе не прийду, ніколи! А тут ще мати почала сваритися на неї: не крути задницею так, як ти крутиш, бо доведеться тобі йти до гінеколога. Чого йти, чого йти, сердилася Окса, немає чого мені йти. А мати казала, що, коли отак крутиш задницею, неодмінно потрапиш до гінеколога. А що, питала мати, принесеш мені в подолі? Не принесу тобі в подолі, обіцяла дочка, й нізащо не піду до гинеколога, він мені такий противний, що противнішого немає. А в цього лікаря-гінсколога була жінка, облізла блондинка, й двоє дівчаток-близнючок, теж облізлих блондинок, схожих на свою матір. То мати-блондинка з дочками-блондинкамн теж завжди зупинялися, коли в дворі бачили Оксу, й чомусь перелякано дивилися на неї в шестеро переляканнх і синеньких, як розбовтана марганцівка, очей. І моїй бойовій подрузі тоді ставало не по собі, хоч вона нікого не боялася: хто дивиться — хай дивиться, не жалко. Ну, добре, хай дивиться лікар-гінеколог Міша, як на свою майбутню клієнтуру дивиться, його легко зрозуміти, але чому дивляться його жінка і його діти-близнята, як тут зрозуміти? Якось Окса повертається додому, а біля її під'їзду стоять оці близнючки, тримають у руках портфелики, й тільки вона підійшла до них, як близнючки хапають за руки і в один голос кажуть: «Тетя, не отнимайте у нас нашего пану. Окса стала баран бараном, нічого допетрати не може, а дівчатка міцно вчепилися за її руки, не відпускають і повторюють в один голос те саме: «Тетя, не отнимайте у нас нашего папу». Окса подивилася кругом, чи не видно десь поблизу їхнього папу-гінеколога разом з їхньою мамою-гінекологинею, але нікого піде не видно, тільки ці діти вчепилися в неї, що не вирвешся. А близнючки знову в один голос: «Тетя, обещайте нам, что вы не отнимете у нас нашего любимого папу». Що було Оксі робити? Вириватися від них? Що було Оксі обіцяти, коли вона, нікого не віднімала й не збиралася віднімати, а ці двоє дітей щось таке вигадують? То моя бойова подруга набралася духу, усміхнулася дітям і сказала, що вона в них ніколи не відніматиме їхнього дорогого пану. «Большое вам спасибо, тетя!» — подякували блюзнючки, відпустили її руки й побігли, а Окса ще стояла, як намахана, думала. «Тетя, не отнимайте у нас нашего папу!» До неї почало доходити, що самі діти не могли таке придумати, що це їх навчила їхня мама, облізла блондинка. Бо подумала, що вона зазіхає на її лікаря-гінеколога! Але ж Окса ніколи не зазіхала, навпаки, й не дивилась у його бік, то навіщо таке придумувати? Сказилася, стара мимра. Кому потрібен твій бородатий козел Міша? Ні він не потрібен, ні його неясне, ні його обвисле пузо, котіться ви всі разом через весь Поділ аж у