— О, Маріє, маленьке поросятко, йди до татуся Марсіно, йди сюди, bella carina [22] Красуне (італ.).
— заквохкав старий пірат й спробував посадити служницю собі на коліна. Та вивільнилася звичним рухом і поставила на стіл кухлі.
— Може Вам принести гарячих ковбасок? — питала Марія й хитро подивилася на гостей.
— Ти ж сама як та гаряча ковбаска, — вищирився Бомбара, коли учень переклав пропозицію італійською. — Краще скажи нам, а що то за добрі люди приїхали сюди півгодини тому? В мене геть хворі очі, але я ніби впізнав серед них давнього знайомого.
Учень переклав польською його запитання.
— То якісь люди здалеку, певно, литвини, — відповіла служниця, нахабно розглядаючи учня. Молодий їй подобався більше. В нього було таке ніжне обличчя, таке м'яке на вигляд волосся.
— О, ще одні литвини! Литвини, ти чуєш, Джіованотто! — звеселився старий пірат. — Слухай-но, carina, я дам тобі оцю от песетинку — бачиш? — дам, якщо ти зробиш так, що я зможу побачити тих добрих литвинів зблизька, а вони, навпаки, не будуть бачити що я їх бачу, бачив… Тьху! Заплутався… Ваш юдей додає, певно, якоїсь дикунської настоянки до цього пійла…
— Там у стіні є дірочка, — погодилася Марія, коли почула розтлумачення, й потяглася за грошиком.
— Ні-ні, поросятко, не так, — Бомбара накрив монетку могутньою волохатою долонею. — Спочатку я хочу побачити зблизька литовські мармизи тих заброд. Зблизька.
7
[Середмістя Станиславова [23] Фортеця на Волоському шляху, тепер — Івано-Франківськ.
, Руське воєводство, опівдні 18 червня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]
— Дякую Вам Майстре, що Ви наважилися так далеко супроводжувати такого небезпечного гостя — сказав кавалер Анцо, вистрибуючи з карети Іоанна Георга Пінзеля.
— Ваше товариство для мене тим приємніше, що людям Великої Традиції рідко щастить у наші часи впізнавати одне одного, — зауважив Майстер і теж вистрибнув. — Нас, кавалере, несправедливі обставини і забобони змусили ховатися у шпаринах цього світу, маскуватися й носити личини. Якби не ця раптова проникливість отця Мартиновича…
— Його проникливість, за певних обставин, може коштувати мені свободи. Свободи як мінімум… Але ж Ви теж потім мусите якось пояснити цю подорож до Станиславова…
— Це не важко, кавалере. Тутешні вірмени та магістратський радник Якубович вже давно обіцяли мені розкішне замовлення для нового костьолу. Як тільки нова володарка Коссаковська [24] Катерина Коссаковська з Потоцьких 1761 року, після смерті познанського воєводи Станіслава Потоцького, стала власницею Станиславова.
порозуміється з магістратом щодо податків, я почну робити для вірменів великі фігури Євангелістів.
— То Ви офіційно із візитом до пана радника?
— Так, кавалере, — з жартівливим напівпоклоном підтвердив Пінзель.
Анцо і Майстер вийшли на Ринкову площу. Тут було малолюдно. Від того часу, як нова володарка додала до ординарних зборів нові податки і переглянула привілеї, євреїв на ринку поменшало й центрові торгові шереги перейшли до вірменської громади.
Посеред розжареної сонцем площі стояла смугаста караульна буда, де грали в кості угорські найманці у синьо-блакитних жупанах. Навпроти них, в меншій буді, сидів напівсонний магістратський вартовий з митною книгою, гирями і червоним жезлом. На фарному [25] Від лат. farris — хлібний — міський майдан перед хлібним амбаром, продуктовими складами тощо.
майдані вірмени продавали молдавських волів. Під дашком навпроти загонів здоровенні драби на чолі із знаменитим Грицьком Козорізом рубали овечу тушу. Зграя псів крутилася навколо в очікуванні тельбухів, підбігала до кривавих калюжок і злизувала суміш крові та пилу. Хмари мух зависали над псами.
Кавалер випив на півгроша свіжого молока, купив у лахмітника тонкий шкіряний ремінець, а в старого гуцула шабатурку. Пінзель придбав для дружини мішечок стеклярусу. Відчувши щедрі руки, до них підбігли торговки хустками, циганчата і жебраки. Раптом Анцо зробив знак рукою й очима показав Пінзелеві на людину в чорному, яка прямувала до них від занедбаного замку Потоцьких. Серед жовтих і сірих кольорів Ринкової площі чорна фігура виглядала посланцем з іншого світу.
Коли чорна постать наблизилася, Майстер побачив, що це худий сивий пан, обличчя якого до самих вилиць заросло бородою. В розпаху чорного плаща було видно темно-зелену оксамитову сорочку з блискучими ґудзиками й срібний медальйон. Руки сивого закривали чорні замшеві рукавички, під якими вгадувались масивні персні. В руках він тримав лаковану тростину, котрою відганяв жебраків і псів.
Читать дальше