Володимир Єшкілєв - Втеча майстра Пінзеля

— А якщо у цих… Блодо немає виконавчих листів? Якщо вони працюють на слово ?

— Так ми ж спочатку все перевіримо. Якщо листів у них немає, ми тоді лишимо одного живим. Трошки живим. І в лісі ми його розпитаємо. Побачиш, як старий Бомбара вміє розпитувати таких от спритників. Як швидко вони починають розповідати про все-все. Плакати отакенними слізьми і розповідати. Як нерозкаяні грішники на сповіді у Святого Лоренцо.

— Так усе буде легко?

— А що тут складного? Джіованотто, хлопче, не бійся! Ми ж маємо перевагу, бо вони про нас навіть не здогадуються. Хто й у кого питатиме потім, куди це поділися якісь там зайди-«литвини»? Тут у лісах повно торборізів… А ми з тобою заробимо грошенят. Моя Антонія так любить золоті прикраси. Ти ще не знаєш жінок, Джіованотто. Без песет і талярів ти для них ніщо. Якщо ти без грошей, то твоя жінка відразу стрибає в ліжко до іншого. До якогось смердючого Россі…

— То як поступимо?

— Почекаємо. Нехай вони нап'ються. Ти домовишся з Марією, щоб вона насипала до їхніх кухлів мого насонного порошку. Потім вони підуть спати до тієї хати, яка стоїть біля самого лісу. Тільки до тієї хати, не до іншої. За це треба буде віддати оці фальшиві десять грошів товстому Шиманові, він брат господаря, ти з ним теж побалакаєш. Коні Блодо з сідловими торбами стоять на подвір'ї…

— Я не думаю, що вони тримають листи у тих торбах…

— Може, ні, а може й тримають. Може, вони тримають там не тільки листи, але й той аванс, який їм заплатили замовники… Ті Блодо всі якісь простуваті. Це в них родинне. Вчу ж тебе: не переоцінюй ворогів. Це властивість боягузів.

— А той Шиман і Марія не викажуть нас?

— А що вони з цього матимуть? Ми ж їм платимо. А потім, після всього, вони вважатимуться нашими спільниками і мовчатимуть мертво… Хоча на всяк випадок я таки прослідкую за Шиманом. Ці шинкарські родини — кубла найгірших пройдисвітів і зрадників. Мене колись виказав шинкар Лідо у Барселоні. Потім його шмаркатим дітвакам згодували яйця їхнього батька… Так-так, за Шиманом слід тримати око…

[Підземелля будинку північніше Тисменицької брами, м. Станиславів, Руське воєводство, опівдні 18 червня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]

— Отже, пане Яне, Ви хочете, щоб Братство взяло опіку над шкірою істоти альшимургу, яку Ви називаєте Священним і Заповіданим Паладіумом Ордену Храму і яка була Вам цілком законно передана для збереження прецептором Східного Прецепторату Лицарів-тамплієрів Гісом Цивілієм двадцять років тому в Празі? Я все правильно зрозумів?

Питав добродій у масці, який сидів просто під смолоскипом. У нього були довгі відвислі вуса, що в поєднанні з вузькою маскою і чорним плащем робили його схожим на зловісного персонажа італійської комедії. Казав він доброю польською, а титул реліквії вимовив латиною з правильними закінченнями та наголосами.

— Так, панове, ви все правильно зрозуміли, — підтвердив Майстер Пінзель і додав:

— Прецептор Ордену Цивілій призначив тоді трьох охоронців Паладіуму. Першого з нас — медика Вацлава Мрага через чотирнадцять днів після того призначення застрелили наймані вбивці. Певно, ті самі, які вбили й самого прецептора. Другий — архітектор Бернард Меретин — нещодавно віддав Богові душу у Львові у природний спосіб; і от лишився тільки я.

— Чи є у Вас, пане, письмові або ж накреслені іншим способом знаки Ваших повноважень як охоронця такої давньої і шанованої реліквії? — спитав Майстра гладкий добродій, голову якого закривав каптур з прорізами для очей і рота. Гладун від того здавався катом.

— Так. Прецептор Цивілій дав Меретинові цей значок, а той перед смертю передав його мені.

Пінзель вийняв з потаємної кишені вкритий потрісканою червоною емаллю срібний хрестик. Гладун взяв значок, повернув його реверсом до світла й вголос прочитав літери, вибиті на раменах хрестика: «N.A.N.»

— Цього достатньо, — раптом сказав третій добродій, який сидів у темному кутку підземної ніші. Роздивитися його Майстер не міг. Судячи з того, що ніхто з присутніх не наважився ані спростувати його заяви, ані додати до неї свого судження, цей третій був тут найголовнішим. Третій спитав:

— Ви знаєте, охоронцю, хто найняв тих убивць, які вкоротили життя лицареві і медику?

— Достеменно — ні, не знаю.

— Але маєте щодо цього припущення?

— Так. Це, швидше за все були люди Святої Інквізиції або ж якоїсь іншої церковної конгрегації, подібної до неї.