— А на чому, пане, базоване це Ваше припущення?
— Цивілій неодноразово казав нам, що Свята Інквізиція чотири століття полює за реліквією, що це полювання коштувало життя не одному охоронцеві й не меншому числу мисливців. Цивілій був останнім лицарем-охоронцем Паладіусу. Ми вже не були лицарями. Прецептор не встиг нікого з нас ритуально посвятити, тільки Меретинові через доторк меча дав чин zelator'a, себто «кандидата». Він перший з нас мав бути посвячений у лицарі.
— А як було вбито Цивілія?
— Тіло прецептора знайшли зранку 9 лютого 1740 року у воді біля річкової запруди. Йому перерізали горло. А перед тим піддали страшним тортурам. На його тілі було безліч порізів та опіків. Певно, вбивці хотіли знати, де Паладіум. Допитували його в закинутій халабуді, біля старого млина. Там знайшли плями крові. Багато плям. На підлозі, на стінах… До речі, ніхто тоді не міг зрозуміти, як тим убивцям вдалося викрасти прецептора з будинку. Жодних слідів не було. Охорона нічого не чула й не бачила. Тільки в кімнаті відчувався такий дивний запах. Солодкуватий, немов турецькі пахощі… То взагалі, панове, було моторошне, страшне,звіряче вбивство. Видовище зарізаного прецептора й досі стоїть перед моїми очима. Горло його перерізали так, що голова трималася лише на шматочку шкіри. Майже відтяли йому голову. А всі скрині і шафи в його кімнаті вбивці обшукали.
— А як потім убили медика Мрага?
— Його застрелили з пістоля у передмісті, куди він приїхав до хворого. До свого пацієнта. Застрелили в спину, Можливо, він тікав від убивць і вони його вбили. Слідів та свідків теж не було. Жодних. А через два тижні хтось уночі підпалив нашу майстерню. Все згоріло… Тоді ми з Меретином утекли з Богемії. Навіть не розрахувалися із замовниками.
— А прецептор часом не називав імен тих інквізиторів і шпигунів, котрим у ті часи було доручено полювати за реліквією? — спитав гладун у каптурі.
— Ні, але у Празі ми з Меретином найдужче боялися монаха домініканського чину Станісласа. Його часто бачили біля будинку Мрага, де переховувався Цивілій. Люди розповідали нам, що Станіслас розпитував про прецептора квартальних вартових та майстрів будівничого цеху.
— Що Ви, пане, про нього знаєте?
— Станіслас був молодим, не старшим за двадцять п'ять років, малого зросту, худим, вертким із дуже-дуже світлим, майже білим волоссям. У нього було таке видовжене носате обличчя — «щуряче». Його називали то «мазуром», то «литвином», то «рутеном», але він вільно балакав богемською говіркою і добре — латиною. Він крутився між будівничих, художників і різьбярів, цікавився ремеслом. Навіть, здається, сам намагався малювати ікони… Так, пам'ятаю, він розпитував мене про лаки. Питав мене, якими лаками краще вкривати живопис, щоб не тріскав на холоді, а якими — дерев'яні багети. Мої відповіді завжди записував. Мав він такий записничок — шкіряний, чорний, зі срібними планками по обрізах шкіри. Доброї роботи записничок… Я вперше побачив Станісласа восени 1739 року, коли він супроводжував отця-настоятеля домініканців Йонку. Той замовляв різьблену вівтарну огорожу в нашій робітні. Поки Меретин з Йонкою домовлялися про ціни, Станіслас устиг обнишпорити всю майстерню, перебалакати зі всіма нашими робітниками. В нього були такі швидкі очі: такі, що все бачать. Якщо хтось і шпигував за нами тоді, у Празі, то це був він — монах Станіслас.
— А після того Ви не помічали, що за Вами стежать?
— До останнього часу — ні.
— До останнього часу?
— Саме останнім часом, панове, я маю погані передчуття.
— Тільки передчуття?
— Так.
— Ви надаєте цим передчуттям вагомості?
— Так, панове, надаю.
— Чому?
— Бо вже мав подібні у Празі, тоді, перед убивствами. Такі самі сни. Такі самі… Окрім того, я переконаний, що Дух Паладіуму продовжує пророкувати. Він посилає мені ці застережні сновидіння… Я розумію, що ви можете —навіть маєте цілковите право! — бути скептично налаштовані до подібної аргументації, але повірте мені, я не страхополох й ще, Богу дякувати, при своєму розумі. Зрештою, я почав шукати Людей Традиції під впливом тих снів. І раптом знайшов Вас. Не вважаю це випадковістю.
— Ми Вам дякуємо, Майстре. Ми врахуємо це Ваше повідомлення, — почув Пінзель голос того, що ховався в темряві. Потім голос промовив: А тепер брат Михал зачитає нам свій реферат про дивовижних альшимургів і грифів. Отримавши листа від брата Анцо, ми як змогли дослідили історію цих дивовижних істот за давніми книжками і свідченнями авторитетних географів. Брат Михал глибоко проникся цими речами і всі ми зараз уважно послухаємо його доповідь. А Ви, майстре Яне Юрію, сідайте на ослінчик, послухайте з нами. Даруйте, що ослінчик не дуже зручний… Ви, кавалере, сідайте поки що поряд з братом-тайлером [30] У масонських ложах брат-тайлер (воротар) слідкує за безпекою приміщення (храму), у якому відбуваються праці вільних мулярів. Його місце — біля входу.
… Можливо, пане Яне, Ви захочете потім щось доповнити чи, скажімо, вдосконалити доповідь нашого брата. Ми будемо Вам за це вдячні.
Читать дальше