Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

— Тепер, ваша світлість, перепрошую, усі потрохи займаються шпигунством. За це добре платять і дають гарні посади. Нашій ложі гроші б також не завадили. Ми, як я зрозумів з перекладу того листа, можемо отримати від Стаффолка триста гіней на розвиток нашої вільномулярської роботи.

— Скоріше отримаєм кинджалом у спину від агента Венеції… І прошу тебе, брате, не повторюй постійно «ваша світлість». Тут немає графів. Тут ми всі брати і всі рівні перед обличчям Великого Будівничого Всесвіту.

— Вибач, брате.

— Я щодо всього цього матиму ще розмову з Достойним. Треба, брате, подвоїти, потроїти обережність. Вороги не сплять. А тут ще зі сходу до нас присилають сумнівних людей.

— Про кого ви… ти, брате, мовиш?

— Щойно ваша чарівна помічниця розповідала мені про якогось татарського кандидата, якого нам підсилають з… Польщі, здається. Оцей вже напевне чийсь там шпигун.

— Я щось таке чув… — заскочено промимрив Боззоні.

Цієї миті Достойний майстер закликав усіх братів ложі «Марк Аврелій» приєднатися до нього, розташуватися навколо таблиці першого градуса і розпочати ритуал відкриття вільномулярських робіт. Рескі і Боззоні на півслові перервали розмову і рушили до символічного входу у храм.

Квітневі дні того року видалися теплими і сонячними. Величезний віз мандрівного цирку «Олімпус» весело котився побитою римською дорогою, котра вже друге тисячоліття сполучала Вічне місто з придунайськими землями. Між живописними пагорбами та пишними дібровами час від часу з'являлися і зникали збудовані з каменю і глини села, скоріше бідні, аніж заможні. Стовпи на поштових станціях було вималювано у жовте та чорне, і двоголові орли Габсбургів пильно дивилися на два боки. Фельдкур'єрські карети з гербами і шандарами на облавках зі скаженою швидкістю проносилися повз циркову валку, змушуючи возних виїжджати на узбіччя, звільняючи шлях для посланців імперії.

Проводжаючи поглядом одну із таких карет, старий акробат Дальфері сплюнув і прошепотів:

— Azzemello, svegliar і morti!

Григорій, базуючись на своїх знаннях з латини, зрозумів, що йдеться про якесь «пробудження мертвих». Але перше слово, прошептане акробатом, було незнайомим. Від того слова віяло Сходом і таємницею. Він вирішив потім розпитати Дальфері, коли спаде спека і циркові зупинять вози для вечері і відпочинку.

Уже тиждень мандрував він у цирковому возі. У Львові Зормоз домовився з імпресаріо «Олімпуса», що той за зовсім символічну плату доправить школяра Сковороду до славного міста Венеції. Як тільки під весняним сонцем висохли шляхи, що вели через землі мадярів до теплих вод Адріатики, «Олімпус» вирушив на гастролі. З того часу в Григорія побільшало знань про темний світ Європи. Той світ, де буяло далеке від публічності життя «низових» спільнот, наповнених злочинцями, вагантами, ворожбитками, пройдисвітами, бездомними голіардами, повіями, релігійними дисидентами і чорнокнижниками.

Як довідався Сковорода, у підпільному житті континенту мандрівні цирки відігравали несподівано важливу роль. Актори-ваганти були об'єднані у цехові товариства — вагабунди, які мали давній і тісний зв'язок з масонами. Про джерела цього багатовікового союзу Григорій так і не зміг довідатися нічого певного. Зі скупих пояснень Дальфері, з яким він заприятелював, зрозумів, що ваганти з давніх-давен довіряли ложам свої цехові каси. Не один старий вагант закінчив своє життя сторожем або грубником у володіннях масонів. З іншого боку, вільні муляри використовували мандрівні цирки для переміщення через кордони своїх послань, грошей, заборонених книжок і втікачів. Серед масонів стало модним брати собі амант [34] Аманта — коханка. із циркачок, навіть одружуватись на акробатках і жонглерках. Ніхто тепер вже особливо й не дивується, казав Дальфері, що деякі поважні матрони з титулами баронес і маркіз за юних років ходили по канату, асистували цирковим магам і танцювали на кулях. Навіть у родинах венеційських дожів є колишні примадонни мандрівних вертепів. Союз вагантів і вільних мулярів зміцнювали спільні бенкети, що відбувалися у дні літніх і зимових сонцестоянь, а також спільна боротьба з таємними службами європейських монархів і римських пап. Акробат був впевнений у тому, що саме вільні муляри домоглися, щоби в Англії п'ятнадцять років тому було відмінено переслідування за чаклунство — давній королівський закон, котрий за сотні років згубив не одну тисячу вагантів.