Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Вигилярний посвітив у темряву за дверима. Блиснули скляні циліндри трилітрових банок.

«Підвал!» — зрозумів він. Звичайна пивниця з поличками, скринями, консервованими огірками, повидлами та настоянками. Якби знав, що з пивниці є вільний шлях надвір, то ризикнув би відкрити двері. Але рипіння запевне викаже його тим ментам, які оглядають труп у майстерні. А у самому будинку на втікача, радше за все, чекатиме «Санич». Окрім того, на шляху могли знайтися такі сюрпризи, як замкнені ззовні двері і ментовські опери у дворі.

Вигилярному закортіло тихо завити від паскудного відчуття безвиході. Тепер його впіймають з цінностями і звинуватять у вбивстві.

«Шукай вихід, шукай!» — невтомно гундосив внутрішній голос.

Він шукав.

Вигилярний повернувся до кімнати зі старою шафою. Ще раз обдивився віконце, а потім заглянув за шафу. Йому здалося, що там згустилася підозріла темрява. Зачинив двері кімнати і заходився відсовувати шафу. Вона була важкою, майже повністю виготовленою з дубового масиву. Вигилярний вже за першої спроби вкрився потом. Лише після кількох невдалих намагань зрушити гардеробну споруду з місця здогадався витягнути з неї кам'яну тумбу-постамент. Після цього справа пішла бадьоріше. Його боротьба з монументальною шафою досягла такої відчайдушної динаміки, що від неї з трагічним тріщанням відламалися дверцята. Страх, що опери у майстерні почують, відступив перед панікою загнаного звіра.

За шафою знайшлися ще одні двері. Навіть не двері, а щось схоже на квадратний люк висотою менше метра. Його зробили з грубого заліза і заховали у низькій ніші. Саме її зауважив Вигилярний, коли, осяяний щасливим передчуттям, заглянув за шафу. Замість замка люк зачинявся масивною засувкою. Той, хто проектував підземелля, не передбачив можливості проникнення до кімнати ззовні. Лаз, що відкрився за люком, як виглядало, призначили лише для того, щоби можна було непомітно залишити будинок.

«Ех, професоре, професоре, — подумки звернувся до покійного Гречика Вигилярний. — Ви так все добре продумали, так підготувалися до несподіванок. Але вас змогли захопити зненацька. Як ви там казали: життя складне й неоднозначне?»

Щоби скористатися лазом, довелося стати на коліна і просовувати поперед себе важку валізу. Пролізши кілька метрів, він радше відчув, ніж побачив, що наближається до ширшого проходу. Звідти смерділо.

«Каналізація!» — зрозумів Вигилярний.

Масонська громада Трієста була нечисельною і гостинною, як і пасує ретельно законспірованому товариству. Всі місцеві масони та масонки були об'єднані в одній змішаній Іоаннітській ложі із сумнівною регулярністю і назвою «Марк Аврелій» [27] Регулярність (орденська легітимність) масонських лож визначається відповідністю їхніх Статутів загальномасонській Конституції Андерсена та Ландмаркам. Достойна ложа «Марк Аврелій», яка недовго працювала у Трієсті у середині XVIII століття, була змішаною (допускала до ритуалів жінок), що суперечило Ландмаркам Ордену Вільних Мулярів. . Ложа не мала постійного храму і щомісяця збиралася у помешканнях тих братів і сестер, які володіли просторими і добре захищеними будинками. Цього разу вільномулярські роботи «Марка Аврелія» проходили у великому парковому павільйоні, що, як і доглянутий парк в англійському стилі, належав місцевому багатієві графу Рескі.

Павільйон мав великі вікна, що починалися ледь не від підлоги. Слугам графа ще зранку було наказано ретельно задрапувати їх синіми завісами. Тепер сяйво свічок блукало атласними бганками і від того усе в павільйоні здавалось причетним до таємничого джерела святкового настрою.

Роботу не починали, чекали на прибуття Достойного майстра. Брати і сестри вже розвісили емблеми і розставили атрибути храму. Тепер тинялися павільйоном без певної мети. Офіцери ложі зібралися біля престолу, перегортали протоколи попередніх зібрань і про щось напружено шепотілися. Граф Рескі, вже у майстерському запоні і з ланцюгом Першого доглядача на плечах, вирішив показати сестрі Констанці нове венеційське дзеркало, яке за день перед тим встановили у павільйоні. Констанцу, дружину банкіра Тома, мали підвищити до підмайстра. Виконуючи обов'язки Другого секретаря, вона вже кілька років вела таємне листування ложі з братами в європейських країнах. Вважалося, що на цій ниві дружина банкіра досягла неабиякої вправності. Вільно володіючи кількома системами шифрів, Констанца, майже не заглядаючи до шифрувальних таблиць, за вечір встигала закодовувати і розкодовувати до півдюжини довжелезних листів, наповнених масонськими і політичними секретами. Ця молода жінка вже давно цікавила графа. Витончена і мовчазна, з темною калабрійською шкірою і веселими очима, Констанца була чи не найпривабливішою ученицею на північній колоні «Марка Аврелія» [28] У масонських ложах учні сидять на північному боці, біля колони «В». . А її чоловік не викликав у графа жодної поваги. Невиразний і незграбний, він рідко відвідував роботи ложі і весь свій вільний час приділяв вирощуванню екзотичних рослин. Тому Рескі вирішив діяти рішуче. Він дочекався, коли між Констанцою і рештою сестер виникне доречна дистанція, гвардійським кроком підійшов до учениці і запросив її оглянути своє нове придбання.