Григорій Сковорода - «САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»

Всякому місту - звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю - любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур [1] Амур - Венерин син, у римській міфології бог кохання ,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть - як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…

В город не піду багатий - на полях я буду жить,
Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

Бо міста хоча й високі, в море розпачу штовхнуть,
А ворота і широкі у неволю заведуть.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

Ні, не хочу їздить в море задля золотих одеж,
Бо вони ховають горе, сум і страх, журу без меж.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

Йти гидую з барабаном завойовувать міста,
Чи лякати пишним саном, щоб хилилась дрібнота.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

Дух мій і наук не хоче, окрім розуму свого,
Крім Христа святих пророчень - раю чистого мого
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

І нічого не бажаю, окрім хліба та води,
Вбогість я за друга маю - з нею ми давно свати.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

Мій маєток прежаданий - спокій, воленька свята.
Окрім вічності, для мене лиш дорога ся свята.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

А коли до всього того гріх збороти до кінця,
То скажи тоді: якого ж треба прагнути вінця?
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

Здрастуй, любий мій спокою! Ти навіки уже мій!
Добре бути нам з тобою: ти для мене, а я твій.
О, діброво! О свободо! Я в тобі почав мудріть.
І в тобі, моя природо, шлях свій хочу закінчить.

Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!

Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які у дібров сих і гайків!

Жайворонок над полями,
Соловейко над садами,-
Той під хмарами дзвенить, сей же на гіллі лящить.

А коли зійшла денниця,
То прокинулася птиця.
Музика звучить навкруг, у повітрі шум і рух!

Тільки сонце визирає -
Вівчар вівці виганяє,
На сопілочку свою котить трелі по гаю.

Пропадайте, думи трудні
І міста багатолюдні!
Я й на хлібові сухім житиму в раю такім.

То яка ж та слава нині?
Глянь на бучу в сій годині!
Ізраїле! Гідри -звіра,
Чи велика в тобі міра,
Треба зрозуміти.

Булава і скіпетр сяє,
Рано вставши,- слава злая,
Серце сповнене тривоги,
Руки зв'язані і ноги, Як минути сіті?

Нині п'яна скаче воля,
Рано вставши - марна доля.
Ізраїле! Того звіра
Де ведуть мета і міра?
Треба вже прозріти.

Шлють сирени з океану
Пісню солодко-оманну,
Бідне серце, щоб се чути,
Хоче назавжди заснути,
Не сягнувши землю.