Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

— О! — підвів вказівний палець Дальфері. — Оце насправді важливо. Хто тримає касу, той ніколи не піде під церкву жебрати.

Коли сонце почало хилитися до червоного вітряного обрію, імпресаріо пан Федеш наказав валці з'їхати з битого шляху на ґрунтову дорогу. Невдовзі, під порослою дубами горою ваганти побачили заїжджий двір. Невисокий паркан огороджував стоптане поле, де стояли вози і горіли вогнища. Місце ночівлі охоронялось від розбійників — при в'їзді до двору чергували озброєні люди, а з насипного укріплення в бік діброви грізно дивився ствол чавунної мортири.

Імпресаріо пішов вечеряти до будинку, а решта циркових залишилася на возах. Григорій з Дальфері і Лейлою сіли грітися біля вогнища. Ваганти розкурили люльки, а Григорій видобув з торби сопілку і заповзявся імпровізувати. Амалія та її брат Амадео влаштувалися поряд. Але невдовзі їм набридло сидіти нерухомо — вони затіяли жонглювати камінцями і короткими палицями. Сковорода задивився на їхні рухи і перестав грати. Молоді, майже підлітки, жонглери були разюче подібними одне до одного. Груди у дівчини ще не розвинулись, а хлопець мав волосся чи не довше за сестрине. Григорій згадав, що коли Амалію під час вистав одягали у чоловічий одяг, а її брата у спідницю, то люди не помічали підміни. Він також згадав, як Федеш, дивлячись на переодягненого дівчиною і відповідно зачесаного Амадео, мовив до циркових: «Чорти би мене вхопили, але ж ця краля вийшла гарнішою за Амалію!».

Дальфері перехопив погляд Григорія, спрямований на Амадео й усміхнувся у свої лістригонські вуса.

— Так тобі дійсно не подобаються жінки, Гріго? — запитав акробат.

— Та ні, чому ж, подобаються… — Сковорода відчув, що відповідь прозвучала непереконливо і додав: — Жінки гарні, а мені подобається уся натуральна краса, створена Богом.

— Красиві хлопці теж створені Богом, — зауважив Дальфері. — Дивись, який наш Амадео красунчик. Чим тобі не улюблене Боже творіння?

— Але ж, Карло, його вважають красивим лише тому, що він подібний на гарну дівчину.

— Тобі щось або хтось подобається лише тому, що так вважають, чи навпаки — тому, що воно тобі самому подобається?

— Є усталені, апробовані і визнані авторитетами канони краси.

— Чекай, чоловіче, — акробат вибив попіл зі згаслої люльки. — Я розумію, що ти в нас премудрий школяр і навчений різним там канонам. Я ж тебе не про це питаю. Я тебе питаю: ти б хотів, щоби Амадео став твоїм любчиком?

— Це гріх содомський, — твердо відповів Григорій.

— І знову ти не про те, Гріго, — похитав головою Дальфері. — Я ж не питаю тебе: гріх воно чи не гріх. Я питаю про той природний магніт, який або працює в людині, або не працює. Я питаю: хотів би ти, Гріго, саме ти, а не хтось там із того клятого Содому, сьогодні вночі приголубити Амадео?

— Я не можу піти проти натури і Бога.

— Натура тут, Гріго, ні до чого. І щодо Божої волі можна посперечатися. Давай я просто зараз домовлюся з Амадео, він хлопець авантажний і досвідчений. І тоді ти сам відчуєш, чи йде такий спосіб пізнання краси світу сього проти натури і передвічного Господа нашого. Осягнеш сам, своїм природним магнітом. Не можна ж вічно між собою і життям ставити канони із книжок вичитані. Так лише прокляті фарисеї робили. Ти ж не хочеш уподобитися фарисейському племені?

— Ти з біса вправний софіст, Карло, — Григорій сховав сопілку до торби. — Але от що я тобі скажу. Якщо хочеш зробити мені приємне, домовся з Амалією. Вона дуже вродлива дівчина. Мій природний магніт тягне мене до неї.

— Ти чуєш, Лейло! — акробат засміявся так голосно, що підстрибнули сторожові пси, які лежали під валом гарматного укріплення. — Гріго сказав, що хоче сьогодні вночі кохатися з Амалією!

— Так буває, — погодилася Лейла. — Хтось хоче дальшого, тому що боїться ближчого. Але, кажу вам: з того, хлопці, все 'дно нічого не вийде. Зараз нам принесуть вечерю, а малу покличуть до пана Федеша.

— Може, пан Федеш знайде у тому трактирі свіжу спідницю?

— Ні, — впевнено заперечила Лейла. — Я знаю. Він сьогодні тричі під'їжджав до воза, де їхала Амалія. Він її покличе. Та й навіщо йому витрачати гроші на задрипаних моравок, коли він Амалію може мати задурно.

— Бачиш, Гріго, якою мінливою та зрадливою є пані фортуна, — зробив великі очі Дальфері. — Ти нарешті на щось погодився, а воно — olla! — і вислизнуло між твоїми пальцями… I eu ben l'ounour de riverilo [36] Маю честь відкланятися (італ.). . Може все ж таки мені варто побалакати з нашим Ганімедом, себто з милим хлопчиком Амадео?