Отто Штейгер - Мандрівка до моря

По дорозі до готелю мене охопило таке відчуття, ніби я познайомився з незвичайною жінкою. Пізніше я мав не одну нагоду переконатися в цьому.

— Ми розподілили між собою обов’язки (мій компаньйон узявся керувати виробництвом, а я — збутом) і одразу ж почали надбудовувати над майстернею два поверхи. І поки мулярі клали цеглу, ми внизу створювали модель гнома, що піднімав під час дощу руки. Коли збігло три місяці, можна було розпочинати серійне виробництво. Успіх був грандіозний.

Тим часом з Америкою у нас виникли нові труднощі, яких ми не змогли передбачити, бо надто мало, мабуть, займалися вивченням характеру людей за океаном. У тих, хто мав можливість придбати нашого гнома, не вистачало, бачте, терпцю чекати, коли боги пошлють дощ, який вдихне життя у їхню забавку. Вони хотіли, щоб гном піднімав руки, коли їм цього заманеться. Отже, ми змушені були переробити гнома, вмонтувати в нього відерце з водою, яке перекидалось догори дном з допомогою електричного струму. Крім того, ми повставляли йому в очі електричні лампочки. Тепер покупцеві досить було провести в сад електрику, і він міг керувати своєю цяцькою, не виходячи з дому.

Після цього вдосконалення збут досяг таких нечуваних масштабів, що ми не встигали задовольняти попит, і перед нами постали нові труднощі. Бракувало здібних спеціалістів, котрі вміли б як слід розмальовувати гномів, і тому я вирішив залучити до цієї справи некваліфікованих робітників, відкривши для них курси. Бабуся надала в наше розпорядження земельну ділянку, ми збудували новий фабричний корпус, і в нас тепер було стільки клопоту, що на якийсь час я зовсім забув про свою мандрівку. Коли, до краю стомлений, добирався я опівночі додому, то відразу ж падав на ліжко й миттю засинав. І море, і картини минулого навіть уві сні затуляла собою неозора армія гномиків.

Та через кілька місяців, завдяки своїй сміливості й далекоглядності, ми вже змогли задовольняти дедалі зростаючий попит на нашу продукцію; з вокзалу тепер щотижня вирушали цілі ешелони, навантажені упакованими в коробки гномами. Ми не мали підстав для незадоволення, на підприємстві у нас працювало понад три сотні робітників, але йшлося про майбутнє. Без особливих труднощів ми підрахували, що при таких масштабах виробництва незабаром кожен власник садочка у країні матиме одного або кількох гномів, і сушили собі голови, обдумуючи нові можливості збуту.

Нарешті якось уночі, — ми з Вивіркою добряче випили, щоб не заснути, — рішення було знайдене, точніше, аж двоє. У кого з нас першого сяйнула рятівна думка, важко сказати; мій компаньйон запевняв, нібито обидві ідеї висунув я. Ми міркували так: настане час, коли власники садів більше не купуватимуть нашу продукцію, отже, слід налагодити виробництво гномів для людей, які не мають садів і які, власне, становлять більшість населення. Так би мовити, маленьких гномиків для домашнього вжитку. Гномики-вазони, гномики-попільнички тощо. Ми розпочнемо пропагандистську кампанію в усьому світі, скажімо, під такими лозунгами: «Народний гном доступний кожному — ти теж можеш придбати його», «Нечувана потужність нашої фірми на службі народу — чудесні гноми по загальнодоступних цінах» і т. ін. Ми мали намір організувати передачу по телебаченню, як увечері після закінчення робочого дня батько, мати і діти сидять навколо сімейного гнома, милуючись ним.

В процесі обговорення планів у нас з’явилася ще одна ідея, що мала вирішальне значення для майбутнього нашого підприємства. Досі ми виготовляли тільки один вид продукції. Але ж населення різних країн по-різному уявляє собі гномів. Невже ви не розумієте мене, пане професор? Зараз поясню: кожен народ уявляє собі гномів по-своєму; і про це слід пам’ятати. Отож ми задумали випускати національних гномів з такими назвами, що відповідали б характеру і звичаям кожного народу.

Ми розіслали запити нашим закордонним представникам і одержали безліч захоплених листів з цілою низкою пропозицій. Цього разу ми вже не хотіли покладатися на власні обмежені знання про чужі землі й відрядили до різних країн психологів для вивчення побуту народів. Тільки ознайомившись із їхніми повідомленнями, ми розпочали випуск видозміненої продукції, й незабаром її зразки для найважливіших районів збуту були готові. У Сполучені Штати ми надіслали огрядного гнома, під назвою «Традиційний європейський гном». Водночас ми подарували американському президентові для його зразкової ферми гнома-велетня заввишки в шістнадцять метрів. Більшого за нього й до сьогодні немає в світі, десь серед моїх речей зберігається лист із власноручним підписом президента, у якому він тепло дякує нам.