Отто Штейгер - Мандрівка до моря

Отож я можу, шановний пане доктор, не боячись принизити себе у ваших очах, додати, що в цьому на диво прекрасному тілі особливо вражали руки. Тендітні і водночас сильні, з нервовими і виразними рухами, вони ніби притягували до себе. Чи розумієте ви мову рук, пане доктор? О, це прониклива й багатозначна мова, позбавлена словесної оболонки і, мабуть, зовсім не придатка для брехні. Ваша правиця, наприклад, що грається зараз ножем для розрізування книжок, говорить (хоч як би ви не силкувалися натягнути на своє обличчя маску приязні і зацікавлення), що ви стомилися від моїх безнастанних відхилень од основної лінії розповіді й чекаєте її продовження.

Отож я вестиму далі, але заздалегідь скажу, що ця дівчина полонила мене з першого погляду, наскільки взагалі можна полонити моє єство. В усякому разі, я зупинився і прислухався до того, що казала конферансьє, яка, наче пантера, походжала по примостці, виставляючи напоказ залишки своєї краси і рекламуючи у мікрофон артистів цирку. Я забув сказати, що збоку на підвищенні стояв товстий літній чоловік, одягнений в найпримітивніший костюм клоуна: навиворіт піджак, насунений на чоло циліндр, вимазане білилом обличчя і великий червоний ніс, що тримався з допомогою резинки. Тільки-но жінка робила паузу, він бив у литаври та цимбали і каркав: «Заходьте, заходьте, розпочинається велика спеціальна вистава — тільки для дорослих!»

Це був буркотливий клоун; він раз у раз грубим голосом відганяв дітей, які, протиснувшись уперед, клали руки й підборіддя на примостку.

Я заплатив і ввійшов до шатра. На лавах мовчки сиділо кілька чоловік та жінок, я підсів до них. Сцену затуляла яскраво-червона завіса; на ній був намальований римський воїн з щитом і в шоломі, він стояв у колісниці — все це, звичайно, було звужене й позбавлене пропорцій складками завіси. Зайшло ще кілька чоловік. Аж ось, ударивши востаннє у литаври, на сцену вийшов клоун і шарпонув убік завісу. Тієї ж миті на сцену вибігла моя красуня, в світлі юпітерів вона здавалася ще граціознішою і чарівнішою. Вона танцювала і виконувала складні акробатичні номери. Почулися оплески; коли артистка, розчервонівшись від напруження, кінчиками пальців підняла й без того коротеньку тюлеву спідничку і легким кніксеном подякувала за аплодисменти, мені видалося, що її усміхнений погляд на якусь мить затримався на мені.

Пізніше я переконався, що так воно й було насправді. Я перепрошую вас за опис цих, на перший погляд, малозначних деталей, але цей світ на певний час став моїм світом, саме йому я завдячую досить своєрідним перебігом кількох років мого життя. Коли б я не потрапив тоді до балагана або коли б мені не здалося, що дівчина затримала свій погляд саме на неї, я б не сидів сьогодні отут перед вами, не опинився б у цій божевільні. Тільки хіба я не говорив вам, що ні за чим не жалкую?! Не думка про те, ким я став, а про те, ким міг стати, примушує мене часом здригатися. Далі мав виступати артист, що звільнявся від пут. Клоун, аби показати, що йдеться про серйозну справу, зняв з голови циліндр і вкинув у нього свого причіпного носа. На сцену запросили двох чоловіків. Ніяково посміхаючись, вони слухали інструктаж про те, як найкраще прив’язати артиста ланцюгом до важкого стільця; на їхню адресу з публіки сипалися численні глузливі репліки. Із щирим запалом вони одразу ж узялися за діло і, заохочувані щедрою на поради публікою, почали старанно прикручувати бідолаху, а старий клоун тим часом пояснював, що цей винятковий номер викликав палке захоплення глядачів у всіх великих містах світу. Життю артиста, мовляв, загрожує небезпека, бо вже не раз траплялося, що люди з такою силою стягували в нього на грудях ланцюг, що він мало не задихався. Після закінчення номера артист зійде зі сцени і запропонує шановній публіці свої фото.

Під час цієї промови артист похмуро і сумно дивився на нас. Коли обидва чоловіки використали всі наявні ланцюги й відійшли убік, щоб публіка могла поглянути на справу їхніх рук, він, крекчучи і шарпаючись, вивільнив спочатку ногу, далі руку, і невдовзі на підлогу з брязкотом упав останній ланцюг. Артист підняв руки, щоб кожен міг побачити, що він дійсно звільнився.

Поки ми аплодували, старий знову начепив собі носа й почав, як це заведено в цирку, комічно наслідувати рухи артиста-силача. Трохи згодом погасили всі лампи, крім червоної, і на сцену вийшла міс Фатіма. Нам усім запропонували написати на аркушиках паперу свою дату народження, відтак моторна жінка з білявим волоссям зібрала й передала їх міс Фатімі, а та змішала папірці у своїх великих кістлявих руках і, напруживши волю (адже таємниця відкривається лише внаслідок великого зусилля), почала пророкувати кожному його майбутнє.