Вісім. Жіноча мережева проза

…Оговтавшись, я перегнала в голові цілу плівку подій. Мені не вдавалося позбутися враження, що Сонька написала мені любовного листа.

Я пригадала зошит у лінійку, який у 9-му класі списала фразою «Я Вас люблю». Його я заповнила за одну ніч. Ще й перетворила писання мало не на тортури — виводила слова старим пером на дерев'яному держаку. Якби чорнило впало на папір, зошит довелося б переписувати весь від початку — моя любов не терпіла недосконалостей.

Я згадала цю пам'ятку ідеальної відданості й усміхнулася. Полізла в шухляди по старі зошити, поклала поруч, щоб порівняти. Ну… почерк не дуже схожий. Але зміст! Однаковісінький!

За кілька місяців я дізналася, що вона багато курить, носить кольорові шалики і має свій маленький ляльковий театр, з яким їздить містечками й селами. Мені закортіло чкурнути до котрогось із сіл, де могла виступати її трупа найближчим часом, кинутися обіймати їх усіх, а її стиснути найдужче, як однокласник Ростик колись стискав двері дівчачої роздягальні на уроках фізкультури і зривав їх із завіс. Але крихітка Сонька погрозила мені пальчиком і сказала:

— Ні, вибач, wer kannst, [2] Неправильна німецька. Має бути: wer weiss — хто знає. Втім, словник стверджує, що правильний фразеологізм мав би виглядати навіть так: Das weiss der Himmel. На жаль, Сонька не встигала вивчати мови з такими тонкощами. якою ти є тепер. Я от — змінилася. І теж тепер маю запальничку — і вона заклацала червоненькою трубочкою, схожою на мініатюрну бензоколонку.

— Задля такої запальнички можна почати курити! — захоплено випалила я. — Але ж тю, я вже сто років, як покинула!

Я почала переконувати її, натякаючи, що ніхто тепер не шикуватиметься в чергу до моєї одноногої подруги в роті, але вчасно схаменулася, бо навколо чомусь виявилися пасажири тролейбусу № 13, що прямував до вулиці Полупанова, а не в село.

Сонька зникла, мені паморочилася голова.

Я отримала цілу літрову реторту жовчі від невідомого благодійника якраз того дня, коли мене вже вантажила «швидка». Ані волосяна дієта, ані премудра Сюзан Веґа не змогли запобігти процесам втрати лімфи, і я просто на очах збивалася з рівноваги. Соньці я відразу вирішила нічого не казати, сподіваючись на останню, пояснювальну, записку, залишену в холодильнику. Вона була дуже вирозумілою в наш світлий період. А пізніше… А пізніше усе втратило сенс.

Доктор Он Лайнів мені розповів, хто був донором жовчі для мене. Він склав докупи роздерті клапті спантеличення і загадки. Дискінезія, [3] Дискінезію жовчного міхура вважають психосоматичним захворюванням, що спричинене психотравмувальними ситуаціями, глибинними міжособистісними конфліктами, нераціональним харчуванням, великими інтервалами між прийманням їжі, харчовими алергіями, споживанням продуктів, які викликають подразнення слизових оболонок травної системи. Зменшується надходження жовчі у кишківник, вона застоюється у жовчному міхурі. Хворі на дискінезію відчувають біль у правому боці, можуть мати пригнічений настрій, проблеми зі сном і апетитом, відчувати емоційну і фізичну слабкість, втому, страх. як пояснив лікар, часто виникає від негативних емоцій. Ускладнюється виділення жовчі у кишківник, вона застоюється в міхурі, і щоб не утворилося каміння, її викачують за допомогою проковтнутого хробака-зонда.

Я не знаю, на якому етапі своєї інструментальної терапії Лайнів дав Соньці можливість усе осягнути й зважитися на донорство, не знаю, чи взагалі вона це робила свідомо. Мені важко уявити, що він їй розповідав, аби викликати ненависть до мене і блокувати її жовч (він сказав, що це його професійна таємниця). Але для мене вмить усе прояснилося — і її спалахи ненависті, і її скорчена постать в останні місяці, і нещирість її листа, і вдавана кулінарна недбалість, і додаткові години роботи в лабораторії. Мені закортіло зависнути на капронових шворках і гукнути на ціле місто — так, щоб вона мене конче почула:

— Со-о-о-онь-ко-о-о-о!

У вас ніколи не виникало враження, що вам особливо не щастить? Ви їдете рейсовим автобусом, ваш сусід на сидінні длубається у вусі, а потім розглядає пальця. І вам неприємно не від самого факту длубання, а від того, що ви це випадково помітили. Ви йдете повз пивну діжку, чоловік у синіх рейтузах характерним рухом відтягує двома пальцями вміст трусів і чухається. Чомусь ви звертаєте на це увагу.