Роман Квант - Покарання

— Що трапилося?

Я знову повторив це питання, але цього разу вже в голос. Буцімто, я не знав, що зі мною відбувалося. Правда, я достеменно не знав, що трапилося насправді, а що лише примарилося у трансендентації.

— Я скажу тобі, що сталося. Ти зробив те, у що сам ніколи не вірив. Ніколи не вірив, а лише сміявся з цього. Ти відкрив двері в інші світи. Ось що ти зробив насправді. І тепер твій світ знаходиться в небезпеці. І це ти називаєш природним явищем?

— А що тоді робити? — питаю розгублено я.

Пилип глянув на мене трохи сумним поглядом.

— Не знаю… Але ти сам заварив цю кашу. Ти захотів вийти за межі реальності, але сталося так, що реальність вийшла за твої межі. Тепер всі процеси контролюються ними — істотами з паралельних світів.

— Я не розумію, коли ти говориш загадками. Можна простіше?

— Ти нічого не пам’ятаєш? — спитав він мене. — Остапе, ти був Там.

Я дивлюся на Пилипа і розумію, що насправді усе пригадав, але не знаю яким чином це потрібно інтерпретувати. Чи може просто прийняти як належне без жодних логічних висновків?

— Я знову пережив фрагменти свого минулого життя. І бачив дивні речі. Життя Долини ніби роздвоювалося…

— Знаю. Ти все говорив, коли знаходився під гіпнозом. Отже, дитячі роки Долини ти сам не пригадав би без регресивного гіпнозу.

— Але як мені позбутися дивного відчуття, коли знаходжуся в тілі Долини. Мені вже набридло переживати попереднє життя.

— А чого ти впевнений, що це попереднє життя? — спитав Пилип.

Я здивовано на нього подивився. Але він загадково посміхнувся, дивлячись кудись за лінію горизонту. Я зауважив, що це точно минуле життя. Інших варіантів просто не може існувати. Як ще пояснити ці аномальні відчуття? Позаяк я не вірю в реінкарнацію і тому, мені доводиться прикладати зусилля, щоб повірити в таку надзвичайну історію.

— Твій мозок просто відмовляється допускати інші пояснення. Бо ти думаєш лівою півкулею, як більшість людей і намагаєшся усьому знайти якесь логічне пояснення, наукову основу. Ти ж, творча людина, письменник, тому повинен міркувати правою півкулею, себто відчуттями, інтуїцією. Все дуже просто. Долина — це майбутня твоя реінкарнація.

Пауза.

Я мовчки дивлюся на співбесідника, намагаючись зрозуміти, куди він хилить. Яка ще майбутня реінкарнація? Це вже точно маячня. Як можна побачити уривки свого майбутнього життя?

Ні, це безглуздо. Не зважаючи на шоковий стан, та розгубленість, я не збирався вірити у подібні речі. Ще можна припустити спогади із попереднього життя людини, але бачити уривки наступного життя…

— У це важко повірити, я знаю. Але де ти міг бачити таких психіатрів у нас, які окрім науки, ще довіряють парапсихологам та медіумам. Зараз таких лікарів не існує, а у радянський час, тим паче. І музика хардрок, наркотики були інші. Врешті решт, мобілки тоді ще не існували, а тим паче в Україні. А дослідження лікарів та вчених значно краще ніж зараз.

Запаливши сигарету, я погоджуюся з його міркуваннями, але лише частково. Я десь читав, що після смерті душа перевтілюється в інше тіло приблизно через рік. Отже, двадцять з гаком років тому назад, точно не було більшості речей, якими користувалася Долина. Хоча, все це дуже складно зрозуміти. Усе так заплутано.

— Гаразд, ти кажеш, що це буде моє наступне життя… Але люди переходять в нове життя і як правило народжуються зовсім в іншій частині світу. Тим паче, це марення від наркотиків. Як можна бути упевненим, що це не химерні вигадки? Як це можна перевірити? — спитав я.

— В тебе є тільки один вихід, Остапе. Потрібно провести дослідження, ще раз зануритися у життя Долини та спробувати дізнатися якомога більше інформації про її народження, усіх близьких родичів і саме головне дізнатися дату і рік народження, якщо це можливо. Іншого шляху немає.

Вітер розганяв темно-сірі хмари і почало сильніше припікати. Проте, ми на це не звертали жодної уваги.

— А чому Долина так боялася води? Невже вона в минулому житті потонула? Ким тоді вона була раніше?

Тобою.

Звичайно, не варто слухати внутрішній голос. Така відповідь дуже страшна та неприємна. Але це не означає, що вона не правильна. Правда, мені зовсім не хотілося про це думати.

— Ні, — сказав я. — Я був Долиною у попередньому житті, а потонув у позаминулому. Всі історії про реінкарнацію розповідають про минулі життя людей. Ніколи не чув, щоб людина пригадувала чи дізнавалася про своє наступне життя. Це не можливо! Це дурість! Не можливо…