Роман Квант - Покарання

— Кушу? — це духовний вчитель сходу? — запитав я.

Так. Кушу близько 90 років, але він виглядає у відмінній фізичній формі і дасть фору більшість двадцятирічним юнакам. Бо знаходиться у душевній та фізичній гармонії. Він виконує тібетські вправи для зміцнення енергетики, медитації, йогу, циган, а також вдень мандрує багато десятків кілометрів. Кушу навчив мене взаємодіяти з природою та усі відповіді знаходити у собі самому, а не зациклюватися на зовнішньому світові. Отже, щоб отримати точні відповіді, які тебе хвилюють треба вміти слухати себе, свій внутрішній голос. А ти не вмієш себе слухати і не знаєш чого хочеш. Навчитися цьому не так просто, як здається. Крім того, ти не можеш прислухатися до себе, бо глушиш внутрішній голос психоделіками. А прості балачки не допоможуть тобі змінитися. Потрібно багато практики.

— Я хочу позбутися відчуття в чужому тілі та інших наркотичних переживань, — відповів я.

— Усі наркотичні переживання — це наслідок. Ти ж почав приймати наркотики не просто так. Отже, для цього є причина. Причина є і твоїм галюциногенним відчуттям.

— Яка?

— Причина ще не встановлена. Для того, щоб тобі допомогти, я проведу сеанс регресивного гіпнозу. Це допоможе тобі пригадати попереднє життя. Ти колись був на сеансі гіпнозу?

— Ніколи, — чесно зізнався я. — Якось не доводилося.

— Та нічого страшного. Все буває в перший раз.

Спочатку я хотів повідомити Пилипа про свій страх по відношенню до гіпнозу і все, що з ним пов’язано, але передумав. Адже він погодився мені допомогти і якщо я хочу позбутися своїх проблем, то мені слід дотримуватися усього, що він скаже. Страх гіпнозу не полишав мене ніколи і я не міг назвати його причину.

— Зараз я введу тебе в транс, щоб ти спробував самостійно пригадати все, що з тобою відбувалося у минулому житті. Не бійся, таку практику я проводив сотні разів. Майже усі пацієнти після гіпнозу регресії почувають себе краще, більш упевнено. Пам’ятають деякі фрагменти попереднього життя, досліджують його. Позбавляються деяких страхів та нав’язливих ідей.

Я нічого не сказав у відповідь. Мовчав.

— Остапе, заплющ очі. Розслабся… Слухай тільки мій голос… Я порахую до десяти, а ти повністю розслабишся і будеш мене слухати… Один… Твої повіки наливаються свинцем… Два… Десять… Ти повністю розслаблений…

Зосередься, сконцентруйся. Спробуй відчути контакт із своїм минулим «Я». Не дивись, а побач те, що було насправді. Але не намагайся нічого інтерпретувати. Все повинно статися само собою, знаходячись у потоці. Не опирайся побаченому, але, водночас контролюй ситуацію.

Я не все зрозумів із його слів, але принаймні робив усе так, як казав Пилип. В мене щось почало виходити, але

(синя субстанція)

я відволікся.

СТОП!!!

Світ припинив своє звичне існування. Я голосно закричав, бо почав зникати разом із цією реальністю.

Все зникло разом зі мною.

На вулиці стояла страшенна спека. Усі люди, які відпочивали йшли вниз до моря, щоб скупатися і охолонути від такого гарячого подиху літа. Батьки підвели маленьку

(Долину)

дівчинку до моря, щоб вона скупалася.

— Не хочу купатися. Мені страшно.

Тато зауважив, щоб вона не казала дурниць. Проте, Долина дуже боялася води і не хотіла навіть близько до неї підходити. Їй вже дванадцять років, а вона не вміє плавати і не хоче вчитися.

( я тону, захлинаюся, допоможіть!)

Цей страх виник із самого дитинства. Дівчина не розуміла, що з нею відбувається, але підсвідомо вода викликала у неї неприємні страшні спогади. Спогади, що були окутані непроглядною мрякою.

Несподівано я втрачаю рівновагу. Розумію, що зараз впаду вниз і розіб’юся на смерть, але нічого не можу вдіяти із силою гравітації.

Я падаю вниз.

Лечу.

Політ був дуже коротким, а падіння нестерпно болячим. Я закричала від страху, що ніяк не хотів мене випускати із своїх володінь. На щастя, я впала назад на балкон, а не вниз на асфальт.

Усвідомлення цього відкриття мене заспокоює. Але не надовго.

Попереду ще існує багато несподіваних моментів. І деякі з них не дуже втішні та приємні. Є навіть небезпечні та страшні моменти.

— У вашої доньки сильно розвинена гідрофобія, — говорить лікар психіатр, коли батьки привели свою доньку на психіатричне обстеження. — Можливо, це пов’язано із перенесеною травмою після народження. Або це підсвідомий страх від того, що хтось із ваших знайомих або родичів ледве не потонув. У вас були подібні випадки?