Роман Квант - Покарання

— Ні, — відповів батько. — Нічого подібного не було. Я не розумію, що відбувається з Долиною останнім часом. Може поясните за допомогою останніх досягнень в області науки?

Психіатр чухає свою лисину на голові і задумується на декілька секунд.

— Ви знаєте, зараз все більше лікарів допомагають своїм пацієнтам подолати фобії за допомогою регресивного гіпнозу. Цей гіпноз допомагає пригадати своє попереднє життя і, ймовірно, знайти причину страху у цьому житті. Іноді, страшна смерть у минулому житті, наприклад, автокатастрофа чи зупинка серця є фобією цього життя. Я особисто лікував таких хворих і більшість із них зараз позбулися своїх страхів.

Батьки Долини мовчать, думаючи, над сказаними словами. Щось незрозуміле не дає можливості їм зробити вибір.

— Долина, ну ти даєш! — крикнув Валера. — Ми вже думали, шо капець, ти впадеш униз! Стрьомно било. Ходімо в кімнату.

Я ще не можу сама йти, тому хлопці допомагають мені зайти в теплу, затишну кімнату, що діє на мене, як заспокійливе. Руслан дає мені цигарку і підносить запальничку припалити. Я нервово затягуюся і дивлюся на юнаків. Відчуття дуже близької смерті, яка була наді мною (а точніше піді мною) важко передати словами.

— Чуваки! — кажу я. — Більше я в ці ігри не буду грати. Ну його нафіг такий ризик! До біса…

Всі мовчки на мене дивляться. Я роблю висновок, що вони правильно мене зрозуміли. Деякі жарти заходять занадто далеко. Думаю, що я ніколи більше не захочу навіть доторкнутися до карт, не кажучи вже про те, щоб зіграти у партії під бажання. Та й бачити не хочу ці кляті карти! Якби вони були в мене перед очима, то я б порвала їх на шматки, але їх не було на столі.

— А шо ми далі будемо робити? — спитав Іван, з посоловівшими від алкоголю очима.

Валера пригадує, що у нього десь «завалялися колеса», а саме: трамадол. Він погодився їх пошукати, щоб потрапити у віртуальну реальність. Почувши слово «колеса», народ пожвавіваш, ожив, прокинувся, протверезів після випитого алкоголю, передчуваючи перспективу, ще й відчути надзвичайні галюциногенні переживання. Пожвавішали усі, окрім мене.

Я вже знаходжуся в такому апатичному стані, коли стає все байдуже, як воно буде далі. Яка різниця, що вони будуть робити? Все одно, ми купка ідіотів, наркоманів та останніх покидьків, які втратили здоровий глузд та тверезий погляд на сенс життя. Чи є різниця де відкидати копита: серед таких дурнів або десь у купі лайна, поруч із дохлими собаками та кішками? Правда, незважаючи на свій неадекватний стан свідомості, я дуже добре розумію, що всі забави із трамадолом до хорошого не призведуть. Але відмовлятися від цього я не маю жодних сил.

Ось, Катя, наприклад, робить спробу відмовитися від вживання пігулок. Але всі на неї кидають такий погляд, від якого не лише їй, а навіть мені робиться ніяково. Після цього в неї відпадає бажання сперечатися чи спробувати ще раз відстояти власну точку зору. Вона просто підкоряється натовпу, який хоче ковтати «колеса». Тим паче ми сюди вже прийшли точно знаючи, куди йдемо і що на нас може чекати. Тому гріх нарікати на долю чи на обставини. Можна лише себе сварити.

Валера повертається через кілька хвилин до нас у веселу компанію, тримаючи у лівій руці невеличку картонну коробку. Вона дуже стара, уся в дірках та подряпинах. Він ставить коробку на стіл і сідає поруч з нами. Пояснює, що треба брати дві-три пігулки, щоб знесло вежу і ми могли побачити щось надзвичайне. Лише один Іван мовчки встав і пішов з кімнати, навіть не глянувши на нас. Самий сміливий вчинок за цей вечір. Я поважаю його, бо сама не змогла б таке вчинити.

— Сєрий, де мінералка? Треба ж все це запивати водою, — зауважив Руслан.

— Краще горілкою запивати, щоб вставило конкретно, — помітив Валера.

Сергій дістає з під столу пляшку «Моршинської» і ставить її на стіл. Поруч ставить пластикові стаканчики, в яких ми нещодавно пили горілку. Не потурбувавшись їх навіть сполоснути, він наливає води. А Валера відкриває коробочку і я бачу продовгуваті пігулки блакитного кольору. Він каже, щоб «ми не кумарили та вживали пігулки». Валера перший бере в рот три пігулки і проковтнувши їх, запиває водою.

В слід за ним, трамадол починають ковтати інші учасники, включно зі мною. Я ковтаю лише дві пігулки, відчуваючи, що цього мені вистачить з головою. Сергій, як екстремал та експериментатор в області психоделіків, запиває пігулки, не водою, а горілкою. Але ні на кого це не справляє потрібного, очікуваного ефекту, адже трамадол несподіваним чином починає впливати на свідомість.