Роман Квант - Покарання

Буквально за кілька хвилин, я відчуваю цей дивний, незрозумілий вплив на собі. А потім усе починає тьмяніти, голова паморочиться.

Я опиняюся на ментальному рівні реальності.

Сеанс гіпнозу зірвався.

Спочатку все йшло чудово, за графіком. Лікар-психіатр, поступово витягував із підсвідомості Долини найбільші, найглибші її страхи, що засіли намертво і не хотіли виринати на поверхню швидкоплинного реального життя. А потім, все і почалося. Дівчина почала казати, що бачить якісь книжки, письмовий стіл… Несподівано вона почала панічно повторювати одне-єдине слово: вода. Повторюючи це слово, викрикуючи його із жахом, вона почала дриґатися і махати руками, наче по-справжньому тонула у воді. Звичайно, лікар негайно припинив процес. Хоча, повернути Долину назад у реальне життя, із царства минулих спогадів невідомої давності, було дуже важко і небезпечно. Проте, ще більша небезпека чекала її там, за межею.

Батьки дівчини були бліді, як мерці і виглядали вкрай жахливо. Лікар наголосив, що, ймовірно, в минулому житті їхня донька була чоловіком, але більш реальне та страшне припущення: що в попередній реінкарнації, вона померла, захлинувшись у воді. Себто, потонула. Тому, подальших спроб, щось дізнатися з приводу фобій не буде у вигляді регресивного гіпнозу.

— А що тоді робити? — розгублено спитала мати.

— Вашій доньці необхідно пройти стандартний курс лікування у нас. Наскільки я розумію, у Долини є слабо виявлені ознаки шизофренії.

Далі було ще цікавіше. Батьки дівчинки, звісно, були у розпачі. А лікар зауважив, що такого роду фобії навіть на ранній стадії вилікувати дуже важко і навіть бувають випадки, коли це не можливо зробити. А у Долини гідрофобія з’явилася років з чотирьох-п’яти і триває близько семи років. Отже, процес лікування може розтягнутися на довгі-довгі роки, на все життя і не принести бажаного результату. Звісно, лікар пообіцяв проконсультуватися із найдосвідченішими фахівцями у галузі психосоматики та парапсихології (навіть про таємниче згадав), проте, це буде коштувати дуже дорого, якщо хтось із них погодиться (погодиться, — підкреслив він) і це ще не факт, що Долина назавжди позбудеться фобії. На останок психіатр (якому теж не завадила б психічна допомога, бо він виглядав дуже дивно, постійно спілкуючись із різними психами, параноїками та маніяками), зауважив, що подібні хвороби часто залишають свій слід на усе подальше життя людини, десь у глибині підсвідомості.

Отже, батьки із маленькою, дивною, маргінальною дівчинкою Долиною, покинули приватну клініку майже ні з чим. З пустим гаманцем, втраченими нервами та із маленькою надією, яка танула на очах.

Дуже повільно я приходжу в себе. Цей процес дається дуже важко і не охоче. Я дивлюся на всі сторони горизонту і нікого не бачу. Принаймні не бачу жодну живу людину. Лише не живі, матеріальні предмети — витвори людських рук. То може ми люди, теж витвори чиїхось рук? Хто нас створив?

Недоречне зараз питання. Я не вірю в Бога і не маю намір розмірковувати над такими важкими питаннями буття. Зараз важливіше зорієнтуватися у часово-просторовому континууму і усвідомити, куди мені рухатися далі від початкової точки, що знаходиться на площини реальності. Ймовірно, вживання наркотиків дезорієнтувало мене на деякий час і тепер доведеться довго розбиратися у всьому. Куди дівалися всі інші?

Психотроп-Маг.

А це ще хто такий? Що за дивне прізвисько. Певно, якийсь дядько зареєструвався з таким ніком на форумі порно-сайту. Чи може це глюк? Краще б мені цього не знати, але я

(синя субстанція)

вже все одно влізла в цю справу. Треба забиратися з цієї вечірки і ніколи більше про неї не згадувати. Проте, невідома сила мене тримає на місці. Я можу рухатися, ходити і навіть легко встати і піти звідси геть, але просто не хочу цього робити. Не хочу та й годі!

У цьому світі існує повно загадок. От як зараз. Бо я нічого не розумію, а усілякі таємниці починають мене дратувати.

Я знову відчула, як чужий чоловік сидить у моїй голові. Колись я бачила його в іншому житті.

Але хто він такий? І навіщо за мною спостерігає?

Що трапилося?

Це було перше питання після того, як я прийшов до тями, виринувши із спогадів минулого життя. Усе було так само. Хоча, дещо могло змінитися. Ми з Пилипом сиділи на траві, знаходячись у центрі лісової галявини, серед шуму вітру та дзюрчання потічка, що знаходився зовсім недалеко. Власне, потічок я пам’ятав дуже добре, коли ми сюди йшли і це було зовсім недавно. Проте, здавалося, що пройшла ціла вічність. Далебі, так воно і могло бути насправді. Принаймні частина життя пройшла, адже я пережив фрагменти існування Долини: її дитячі роки, пов’язані із страхами та молодість, переповнена сексом та наркотиками. Дуже прикро, що й казати про це.