Роман Квант - Покарання

Трохи поговоривши про метафізику, я вирішив, що пора повністю відкрити карти і розповісти усе, що зі мною трапилося. Це мені допоможе краще зрозуміти себе і знайти зв'язок із Долиною. Отже, я все розповів дівчині. Вона уважно мене вислухала, а після закінчення розповіді деякий час мовчала. Мовчала та думала над історією, яка здавалася, завше містичним трилером ніж реальністю. Та я і сам вже не був упевнений, що можна вважати реальністю, а що лише плодом своєї хворобливої, надмірної, безмежної, як простори океан уяви, яку важко було контролювати.

— Отже, ти вважаєш, що життя Долини — це твоє минуле життя?

— Мабуть. Я не впевнений в цьому… Дуже багато питань залишається відкритими для мене… Я ніколи не вірив в паранормальні явища. А тепер це відбувається зі мною насправді. От, що мене лякає!

— Так буває: те, чого ти намагаєшся уникнути в житті, тебе наздоганяє і хапає за горлянку, — філософські зауважила Зоряна. — Ти вважав, що все знаєш у цьому світі і насміхався над ірраціональними речами. Тепер світ поставив тебе на місце, показавши, яку роль ти насправді граєш.

— Кожен із нас грає певну роль. Життя — це гра, а ми як гравці встановлюємо в ній власні правила. Але я кажу не про це. Чи насправді існує така дівчина Долина? Хто вона така?

— Хто його знає… Ця кошмарна історія зайшла дуже далеко.

— Я хочу викинути це з голови і жити далі.

— Остапе, ти і так живеш далі. Просто тепер все інакше. Не варто жартувати із окультизмом. Ти зайшов надто далеко, раз бачиш страшні речі.

Насправді вона мала рацію, коли казала ці слова. Я серйозно над цим задумався, розуміючи, що все більше занурююся в атмосферу аномальних подій, які затягували мене у карколомний вирій смертельних ситуацій. Тому, без допомоги мені не обійтися. І ця допомога повинна бути від медіума, який має великий досвід в подібних справах.

Я згадав про автоматичне письмо, себто, коли я спілкувався з духом, знаходячись у трансі. Це теж ще одне відкрите питання і я розповів дівчині і про цю подію. Власне, ми трохи поговорили на цю тему, але нічого конкретного не знайшли. Ні Зоряна, ні її батько, не бачили, щоб я писав ці строчки, знаходячись у стані зміненої свідомості. Отже, можна дійти логічного висновку: це дурниця, яку слід викинути із голови; або це серйозна штука і жартувати з такими речами ні в якому разі не можна. Якщо обрати друге, то я не знаю навіть, що робити далі. Тут вже точно потрібна кваліфікована консультація спеціаліста трансперсональної психології.

Бажано звернутися до нього якомога швидше.

І не відкладати це питання у довгий ящик.

Вночі йшов дощ.

Я ніяк не міг заснути, постійно перевертався з одного боку на інший. Щось незрозуміле сиділо у мене в голові. Нарешті, я не в змозі був лежати у ліжку і дивитися у темряву, тому, встав та ввімкнув світло. Кинувши незначний погляд, я відчув, що у кімнаті щось змінилося. Хоча, це квартира Зоряни, але деякі знайомі мені предмети розташовувалися трохи іншим чином.

Я кинув погляд на аркуш паперу.

Це той лист, на якому начебто написане автоматичне письмо!

Я взяв його в руки і уважно подивився на списані ручкою слова, наче вони мене кликали, звали йти за ними кудись у трансендентацію. Рука, що тримала аркуш паперу в мене затремтіла. Придивившись до написаних слів, я відчув щось фантастичне, ніби галюциногенні відчуття. Написані слова почали трохи колихатися самі по собі, ніби хотіли вирватися на волю. Здавалося, що ці слова просто розпливаються в мене на очах, а листок ще й почав шелестіти, а потім несподівано випав на килим.

Нахилившись, я підняв його і знову подивився на слова.

Нічого дивного. Все, як завжди. Отже, мені здалося, що слова самі рухалися і намагалися додати до себе ще кілька слів. Я зрозумів, що в мене було чергове видіння. Мабуть наркотики остаточно зведуть мене з розуму.

Я вийшов на двір, щоб нікого не розбудити і закурив. Вночі було дуже холодно та вітряно, але я не зважав на такі дрібниці. Зараз були набагато важливіші питання. Проте, я не міг ні про що думати, окрім бажання виспатися. Причому реально виспатися так, щоб потім не хотілося спати цілий рік. Ці кошмари мене вже остаточно дістали. Тому я повернувся назад, щоб заснути.

Зайшовши у кімнату, я відчув, що хтось побував тут за ці п’ять хвилин, поки я був на перекурі.

Але що могло змінитися?

Я помітив на вікні якісь малюнки і напис:

Я БУВ ТУТ

Хто ж це міг написати?