Ірвін Шоу - Хліб по воді

Стренд почув із ванної сміх і здивовано обернувся. Хихотячи, до кімнати ввійшла Леслі. Обличчя у неї вже було підмальоване.

– Чого ти смієшся? – спитав Аллен, намагаючись не показати, що сердитий на дружину. Лінда була в такому стані, що сміятись при ній здавалось йому бездушністю.

– Я саме згадала про те, як ляснула ту жінку, сказала Леслі, не перестаючи хихотіти. То була одна з найприємніших хвилин у моєму житті. Я навіть зламала об неї нігтя. Навіть не думала, що лясну її. Це сталося мимоволі. Так мимоволі, що просто чудо!.. О, віскі! Це якраз те, чим можна чудово завершити вечір. Сьогодні я маю право напитись, як на святі. Я покладаюсь на тебе, Аллене! Ти донесеш мене до ліжка цілою. Я знала, що в Європі буде цікаво, але чи могла я припустити, що буде так цікаво! – Вона піднесла склянку. – За мій ніготь! За художниць-аматорок, за нікчемних шкільних вчителів та за їхні виводки! Мені починають подобатися вечірки в аристократів. Їй-богу. Вони такі вишукані!

– З тобою все гаразд? – стривожено запитав Аллен.

– Цілком! – безтурботно відказала Леслі. – Такий вечір вартий цілого літа!

Задзеленчав телефон, і Стренд узяв трубку. Дзвонив Хейзен.

– Аллене, – сказав він, – я хотів би поговорити з вами, якщо ви не проти. Ви можете прийти до мене в номер? Тільки самі, будь ласка. З жінками все гаразд?

– Здається, так. П'ють віскі.

– Я їх не осуджую. Сам би випив, коли б не боявся, що роз'ятриться виразка, якщо вона вже не роз'ятрилась.

Уперше Стренд почув, що в Хейзена виразка. Цього вечора він узагалі дізнався багато чого нового.

– Зараз я прийду, – сказав Аллен. – Залиште мені трохи віскі, – звернувся він до Леслі та Лінди.

– Мої вітання тому молодцеві! – кинула Леслі. Тон у неї був неприязний. – Ми ждатимемо тут наступних повідомлень із фронту бойових дій!

«Сьогодні я відкрив дещо нове і в своїй дружині, – думав Стренд, простуючи коридором до Хейзенового номера. – Затятість, про яку я досі й не здогадувався. Це дуже корисно перед лицем потрясінь, що їх нам готує життя». І все ж Аллен не був певен, що ця риса в характері дружини йому подобається.

Двері в Хейзена були прочинені, і Стренд, постукавши, ввійшов. Хейзен сидів у глибокому кріслі, похмурий як ніч. На ньому був той самий костюм,, тільки сорочка й піджак пом'яті, комір розстебнутий і краватка попущена, так ніби йому бракувало повітря. Він утратив свій звичний вигляд людини, готової до виступу в суді або на якомусь засіданні. Коли Стренд увійшов, Хейзен підвів погляд, стомлено торкнувся рукою обличчя. Злий вираз відразу змінився розгубленим.

– Я хочу вибачитися за цей проклятий вечір, – промовив він. Голос у нього був і досі хрипкий.

– Забудьте. Мені доводилося й скрутніше.

– А мені – ні, – сказав Хейзен. – Ця жінка божевільна. Хіба можна забути отой несамовитий крик?!

– Так, голос у неї дай боже!

– Вона любить влаштовувати сцени. Особливо зі мною. Це для неї найкраща розвага. – Хейзен підвівся, смикнув за комір, розтягуючи його ще дужче, й заходив по кімнаті. – Мадам Аркур зібралася й поїхала. Подалася серед ночі не знати куди. Я б не дорікав і вам, якби ви вчинили так само. Одне слово, ні на які виноградники завтра не їдемо. Це дуже порядно з вашого боку, що ви не кидаєте мене в таку скрутну хвилину. Після всіх отих страшних звинувачень… Не знаю, що б я тепер робив, якби не побалакав із вами. Насамперед я повинен вам пояснити дещо.

– Нічого ви не повинні мені пояснювати, Расселе.

Хейзен, не спиняючись, похитав головою.

– Щодо Барбари – це правда. Мабуть, я вчинив нерозумно, взявши її з собою. Я помітив, що і Леслі її присутність не сподобалася.

«Барбара, – подумав Стренд. – Нарешті я знаю, як її звуть!»

– Я дуже до неї прив'язався. У нас таки були спільні справи. – В його голосі прозвучали нотки обурення. – І ми нікому не заподіяли, ніякої шкоди! Вона славна жінка, і тепер я не знаю, як зробити, щоб вона забула про сьогоднішнє. Торік Барбара приїздила у справах до Штатів і провела кілька вихідних на узбережжі. Але ж, господи, принаймні ще шестеро людей були в той час у домі! Це мої триклятущі пронози-сусіди! «Друзі в Америці негайно мене повідомили, що ти вибрався сюди!» – перекривив Хейзен дружину. – «Сотні друзів»! А весь отой бруд про вас та вашу родину! Просто в голові не вкладається: як. можна отак перекрутити все про моїх друзів, яким я з радістю готовий завжди подати руку допомоги? Ні, Аллене, в світі не залишилось нічого святого, ніякої віри в добро. Тільки злість. Безмежна злість. Зграя покидьків, які пили моє вино й бенкетували за моїм столом, ладні роздерти людину на шматки лише за десять хвилин утіхи, поплескати язиком про те, що зовсім їх не стосується! Про щось настільки невинне, як перший подих новонародженого немовляти! Господи, може, це буде й краще, коли я віддам отой клятий будинок їй! І під три чорти всю сотню її друзів! – Тепер Хейзен мовби виголошував промову й бігав по кімнаті все швидше й швидше.