Ірвін Шоу - Хліб по воді

Місіс Хейзен сиділа нерухомо, навіть не схопилася за щоку руками, так ніби чекала цього удару і тепер тішилася, що дочекалась,

– Расселе, – мовив Стренд, – якщо хочете почути мою пораду, то, гадаю, вам слід скористатися з люб'язної пропозиції вашої дружини: хай накладе на себе руки.

– Вам це так не минеться, – спокійно проказала місіс Хейзен. – Обом. Він вас знищить своєю доброчинністю. Бо тільки-но ви спіткнетесь, як він од вас одвернеться, викине вас разом з вашими мріями та. надіями й навіть не озирнеться. Запам'ятайте мої слова, ви, нерозумні, жадібні людці! Ваше свято скоро скінчиться! – Вона підставила Хейзенові келиха й додала: – Мені здається, любий, я б випила ще.

А Стренд з жінками обіруч уже рушили через принишклу залу до виходу.

То був довгий-предовгий шлях.

Леслі йшла скуто, наче задерев'яніла. Фарба під очима в неї потекла, але вираз обличчя був холодний, удавано спокійний. Коли вони почали підійматися сходами до себе нагору, Лінда спіткнулась, і Стренд підхопив її під руку. Вона вся тремтіла. Обличчя в неї зробилося бліде, а легкі рум'янці на щоках тепер здавалися маленькими ранками. Коли вони дійшли до дверей їхнього номера, Алленові спало на думку, що залишати Лінду на цілу ніч саму не можна.

– Побудьте трохи з нами, – лагідно запропонував він. – Нам усім треба випити.

Лінда заціпеніло кивнула головою.

З номера Аллен замовив по телефону пляшку віскі та льоду. Він не знав, як Лінді, але їм з; Леслі досі не доводилося пити з розпачу. Лінда впала у крісло, мов підтята, так ніби кістки в неї раптом розм'якли. Руки її на бильцях крісла здригалися. Леслі пішла до ванної.

– Піду поправлю зіпсований вечіркою вигляд, – сказала вона.

– Яка страшна жінка! – промовила Лінда тремтячим голосом. – А я ж ставилась до неї як до подруги! Я розуміла, як жахливо було їй після синової… – Вона піднесла до очей мереживну хусточку. – Щоразу, як приїздила сюди, я навідувала її в Парижі й запрошувала до себе в Мужен. А оті брудні звинувачення! – обурено вигукнула вона. – Нічого такого між мною і Расселом не було! Святий боже, я ж не така! Аллене, скажіть, ви хоч на мить повірили?

– Та звісно ж, ні! – не зовсім щиро запевнив Стренд.

– А бідолашна мадам Аркур! – провадила Лінда. – Може, запросити її сюди і…

– Навряд чи їй хочеться когось із нас бачити, – відповів Стренд. – Принаймні тепер.

– Ви ж не думаєте, що я поділяю хоч одну з думок Кетрін про Рассела та друзів, яких він до себе запрошував, не думаєте, Аллене? – В її голосі звучали благальні нотки, – Я б не пережила, якби ви подумали…

– Ліндо, – сказав Аллен, підходячи до неї і беручи її за руки, – послухайте мене. Я вважаю, що ви одна з найпорядніших жінок, яких я зустрічав у своєму житті.

– Дякую! – прошепотіла Лінда.

– Не беріть цього так близько до серця. В жінки порушена психіка. Ні одна людина при здоровому глузді не повірить жодному її слову.

– Вона ніколи не була доброю дружиною, – промовила Лінда. – Вона перетворила його життя на пекло. Не знаю, як він стільки її терпів! Вона постійно його діймала. У неї не язик, а бритва. Бувало, на вечірках, коли хто-небудь питав його про ту чи ту справу, – ви ж бо знаєте, Рассел весь у справах, він узагалі нарозхват, до нього приходять за порадою найзначніші люди в країні, бізнесмени й урядовці, – отож коли він пояснював кому-небудь якісь юридичні тонкощі, вона завжди відверто з нього насміхалась і казала: «Годі тобі набридати гостям! Вони й так знають, що ти найбільший зух у своєму ділі». Зух! І це про такого чоловіка, як Рассел! Звісно, їй треба поспівчувати. Втратити отак сина й бачити, що діється з дочками… Але ж усякому терпцю настає край. Якось у їхньому домі був на вечері сенатор, дуже поважна людина, але, як на місіс Хейзен, він належав не до тієї партії, і вона йому кинула: «Дурень ви, та й годі!» Просто у вічі! Це коли він заявив, що голосуватиме за законопроект, якого вона не схвалювала. Тепер скажіть: як чоловікові жити з такою? І незважаючи на все це, хай там що вона каже, а покинула вона його, а не він її;

У двері постукали, і Стренд відчинив; Офіціант приніс віскі. Аллен налив чистого віскі у три склянки й одну подав Лінді. Вона гарячково, одним ковтком відразу випила половину.

– Я вам так скажу, – вела Лінда далі. – Я не звинувачую його за мадам Аркур чи там за будь-кого. Зрештою, Рассел завжди був дуже обережний. Хай він там що робив, ніхто про те нічого не знав. Я була просто ошелешена, коли він з'явився з мадам Аркур. Мабуть, у нього вже урвався терпець. Та навіть за цей короткий час вона припала мені до вподоби. Їй-богу, таки дуже сподобалась! Така мила, уважна. – Лінда допила віскі, простягла склянку, і Стренд знову наповнив її. – Щиро кажучи, я була рада за Рассела. Я ще ніколи не бачила його таким веселим.