Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Пробач, люба, – сказав він. – Мабуть, ми перегуляли сьогодні на сонці і обоє трохи стомилися.

Усе ще схлипуючи, вона несамовито відкинула його руки. По щоках у неї потекла туш.

– Не чіпай мене, чуєш! Облиш мене!

Аллен поволі підвівся й рушив до дверей.

– Я піду вниз, – сказав він спокійно. – Коли спустишся, шукай мене в барі.

І тихо причинив за собою двері.

Коли решта знайшли його в барі, Леслі ще не з'являлась. Аллен просидів із півгодини сам, намагаючись збагнути, що з нею сталося, але так ні до чого й не додумався. Вона жінка вразлива, одначе не позбавлена здорового глузду, і цей її спалах був для нього загадкою. Досі, він не давав їй приводу для ревнощів і коли, бувало, відверто виявляв своє захоплення гарненькою жінкою, Леслі сприймала це як жарт. «Надто багато нових вражень за такий короткий час», – вирішив Аллен. Він сказав усім, що Леслі стомилася й лягла трохи відпочити, тож вечерю можна починати без неї.

Їм щойно подали гаряче, коли Леслі увійшла до зали. Вона заново підфарбувала обличчя, всміхалась і здавалася спокійною.

– Вибачте, що спізнилася, – сказала вона, сідаючи на стілець, якого їй підсунув Хейзен, – Такий довгий був день! Я зголодніла. Все виглядає і пахне по-райському. Дякую, Расселе! Що це у вас, мадам Аркур? Щось таке смачне на вигляд!

– Приготовані по-місцевому гарячі ковбаски з картоплею, – відповіла мадам Аркур,

– Я чула, що чоловікам подобаються жінки, в яких добрий апетит, – сказала Леслі, і Аллен знов почав за неї потерпати. – Я їстиму те саме. Буду дуже вдячна, якщо ви зробите за мене замовлення. Бо з моєю французькою я дізнаюся, що замовила, аж тоді, як покуштую!

Вечеря минала спокійно. Хейзен і Лінда багато розмовляли, вихваляючи прованські вина. Леслі вставила кілька добрих слів про деякі марки білих каліфорнійських.

– Завтра ми огляд завершуємо – оголосив Хейзен, коли подали Десерт. – Тут по сусідству живе знайомий мадам Аркур, який має виноградники та погреби, де витримує вина. Мадам Аркур запевнила мене, що вино в нього дуже добре, і завтра вранці ми поїдемо туди й скуштуємо кілька гатунків. Усі згодні?

Згодні були всі. Аллен вирішив, що завтра називатиме мадам Аркур на ім'я, якщо на той час узнає його.

– Його звати Ларіменді, – сказала мадам Аркур. – Це я про того винороба. Сам він баск, але полюбив Турень. Я вчилася з ним у юридичній школі, але він надумав проміняти терези Феміди на кошики з виноградом. Мудрий чоловік! Я з ним мало не одружилась, як побачила всі оті чудові пляшки в погребах. Він чарівна людина, але, випиває стільки своєї продукції, що у мене виникли сумніви, чи буде з нього пуття як із чоловіка…

Поки вона розповідала, Стренд помітив високу жінку в сірому вовняному пальті, яке дуже пасувало до її сріблястого волосся. Вона саме ввійшла до зали і, ставши біля дверей, дивилась так, ніби когось шукала. Потім рушила до їхнього столу. Коли жінка підійшла до Хейзена, який сидів до неї спиною, Стренд побачив, що в неї надзвичайно своєрідне вилицювате обличчя з видовженим носом – як у красунь На англійських портретах вісімнадцятого століття. Позад Хейзена жінка зупинилася, якусь мить мовчки дивилась на нього, а тоді нахилилася й поцілувала його в маківку.

– Доброго вечора, любий Расселе! – сказала незнайомка. Голос у неї був різкий, а «любий» вона вимовила з очевидною іронією.

Хейзен крутнувся на стільці й звів на неї погляд.

– Святий боже! Що ти тут робиш, Кетрін?! – Він підхопився і впустив ложечку, яка дзенькнула об підлогу. Серветка теж упала.

– Приїхала подивитись, як ведеться моєму чоловікові, – спокійно промовила вона. – Чи, може : ти забув, що мій чоловік – це ти, Расселе?

За столом запала гнітюча тиша. Погляд у місіс Хейзен був порожній, зіниці неприродно розширені, і Стренд подумав, чи жінка, бува не під наркотиками.

– Як ти довідалась, що я тут? – з притлумленим гнівом у голосі запитав Хейзен.

– Ні, сам ти ніде не схибив, любий. Адже ти спілкуєшся з небагатьма, правда ж? Але в твоїй конторі люди досить люб'язні і про все мені сказали. Та й друзі в Америці негайно мене повідомили, що ти вибрався сюди. Сотні друзів! – Вона неквапно повела очима довкруг столу, на мить зупиняючи на кожному пильний погляд – О! – вигукнула вона – Я бачу, ти прихопив із собою і свій дорожній гарем! А це миле подружжя, мабуть, Стренди, про яких я стільки начулася?

Аллен підвівся, не знаючи, як бути, Хейзен, здавалося усе намагався й ніяк не міг щось сказати,