Ірвін Шоу - Хліб по воді

Коли Аллен з Леслі верталися позад усіх до машини, Леслі кинула:

– Комедія!

– Яка комедія? – здивовано запитав Аллен.

– А та, яку ламають для нас секретарка з босом! – пояснила Леслі.

– Ох, Леслі!

– Не треба бути детективом, щоб здогадатися, за який бізнес вони візьмуться в долині Луари, перше ніж полетіти до Саудівської Аравії!

– Я цьому не вірю» – мовив Аллен, трохи вражений ворожістю, яку відчув у голосі дружини. – А якщо й так, то це не наше діло.

– Просто я не люблю, коли люди гадають, ніби мене можна отак водити за носа! – сказала Леслі й міцно стулила губи. – Мадам Аркур! Двоє нахаб, ось хто вони такі!

Коли вони нарешті дійшли до машини, Аллен із полегкістю зітхнув. йому не хотілось продовжувати цю розмову.

У готелі всіх п'ятьох оселили на одному поверсі, і Аллен помітив в очах Леслі злісні іскри, коли вона побачила, що їхній номер і Ліндин у одному кінці коридору, а номери Хейзена та мадам Аркур, яка й тут не випускала з рук портфель-дипломат, – у протилежному.

– Як ти гадаєш, що в тому «дипломаті», якого вона скрізь тягає за собою? – спитала Леслі.

– Промислові таємниці, – відповів Аллен. – Рассел казав мені, що веде переговори від імені компанії, яка вкладає гроші у будівництво атомного заводу в Саудівській Аравії.

– А я думаю, то портативний душ! – заявила вона.

– Святий боже, Леслі!

Вона тільки захихотіла й переступила поріг їхнього номера.

Леслі була стримана й холодна до тієї жінки і другого дня, коли вони відвідували Шамбор та Шанонсо. Та якщо Хейзен чи мадам Аркур це й помітили, взнаки ані той, ані та не давали.

Всі п'ятеро стояли в парку й дивилися на галерею Шанонсо, споруджену на кам'яних колонах через річку Шер. І тут Леслі, не приховуючи свого захоплення, сказала Хейзенові:

– Одна ця мить варта всієї подорожі! – і поцілувала його в щоку.

Хейзен щасливо всміхнувся.

– Я ж казав, що це краще, ніж сидіти й паритися в саду, та ще й годувати собою комарів. – Він глянув на Лінду. – Сподіваюся, іншим. разом ти поїдеш туди, куди я скажу, й мені не доведеться на тебе гримати!

– Комарі з'являються лише після дощів, – з гідністю відповіла Лінда. – А дощів не було ціле літо!

– Знову за своє! Ти ж бо знаєш, що кажеш неправду. – Хейзен звернувся до всіх: – Ви її тільки послухайте! Лише після дощів!

– Прошу вас! – втрутилася Леслі. – Годі! Хай запанують мир і злагода. Не дражніть цього бідолаху, Ліндо.

– Він так швидко закипає, – промовила та, – що мені часом аж кортить подивитися, коли ж із нього шугне пара!

– Швидко закипаю! Мадам Аркур, ми з вами знайомі багато років, і ви не раз бачили мене за скрутних обставин, за дуже скрутних обставин, під час страшенно заплутаних, крутійських судових процесів. Та ви коли-небудь бачили, щоб я закипав? – з поблажливістю в голосі запитав Хейзен.

– Ви завжди були взірцем витримки, – скромно відповіла мадам Аркур. – При мені.

– Як от ви тепер! – вигукнув Хейзен і разом з усіма засміявся.

Та коли вони повернулись у свій номер і збиралися на вечерю,

Леслі вже забула про той дружній сміх.

– Сьогодні я дещо почула про мадам Аркур, – сказала вона.

– Що саме? – Аллен нишком зітхнув. Йому та жінка подобалася дедалі дужче. Вона справляла враження скромної, розумної, веселої, а її присутність вочевидь підносила Хейзенові настрій і робила його більш товариським.

– Ніякого мосьє Аркура немає, – повідомила Леслі. – Вона розлучена.

– Звідки ти знаєш?

– Лінда розповіла. Минулого разу, коли вони з Расселом були в Парижі, ця молода юристочка теж весь час була з ним. Кажу ж тобі, розлучена!

– Розлучення – не смертельний злочин. Хтозна-скільки людей і це всім відомо-розлучені.

– Я тільки подумала, що це тебе зацікавить. Ти, здається, до тієї дами не байдужий, і тобі теж буде цікаво знати про її сімейне становище.

, – Ох, облиш, Леслі! – роздратовано кинув Аллен – Просто я з нею елементарно ввічливий.

– Усі тут такі елементарно ввічливі! – Голос у Леслі став небезпечно колючий. – «Ви завжди буди взірцем витримки, містере Хейзен»! – перекривила вона англійську вимову мадам Аркур – «При мені»! Містер Хейзен! Думаєш, у ліжку вона теж називає його містером Хейзеном?

– Замовкни, Леслі! – різко кинув Аллен. – Ти просто смішна!

– Не перебивай мене! – закричала вона. Потім згорбилася на стільці, затулила обличчя долонями й заридала.

Аллен був надто вражений, аби щось відповісти. Нарешті він підійшов до Леслі, став навколішки і обняв її.