Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Добрий вечір, Ліндо! – провадила жінка, – Рада бачити тебе все такою ж гарною. Сподіваюся, Рассел добре дбає про тебе?

– Дуже добре, – відказала Лінда, нервово сіпнувши руками. – Як завжди.

Жінка кивнула головою г повторила:

– Як завжди! – Потім обернулася до мадам Аркур.

– А ви, мадам Аркур, і досі в складі команди, коли вжити спортивний термін, що якраз і пасує до цього випадку?

Мадам Аркур згорнула серветку і з гідністю підвелася.

– З вашого дозволу, містере Хейзен, я б хотіла піднятися до себе в номер.

– Ну звісно, звісно, – прохрипів Хейзен так, наче йому раптом перехопило в горлі.

Місіс Хейзен провела мадам Аркур поглядом, аж поки та перейшла через усю залу і зникла за дверима.

– Просто неймовірно, – проказала місіс Хейзен, ні до кого не звертаючись, – як вона тримає форму! Мені подобаються жінки, які не дозволяють собі розпливатись. Расселе, чи не пора вже відрекомендувати мені твоїх нових друзів?

– Містер і місіс Стренд, – пробурмотів Хейзен.

– Я дуже рада нарешті познайомитися з вами, – промовила місіс Хейзен. – Сподіваюся, містере Стренд, ви вже одужали після своєї пригоди в Атлантичному океані?

– Так, дякую, – відповів Аллен, розуміючи, що місіс Хейзен сподівається від нього що-небудь почути, а інакше вона ще довго стоятиме отак мовчки, з осудом у погляді. – Переважно завдяки зусиллям вашого чоловіка й місіс Робертс, – додав він, прагнучи якось пом'якшити напруженість. – Та ще містера Конроя – ви його, мабуть, знаєте. Я завдячую йому життям.

– А, вірний Конрой! Завжди напохваті. Одначе я не знала, що в його обов'язки входить ще й бути рятівником життя. – Місіс Хейзен раз по раз вдавалася до пишномовних висловів, запозичених, певно, в чоловіка – Авжеж, – провадила вона, – всі знають, що мій чоловік любить рятувати людей. Кого завгодно, тільки не власну сім'ю. Але я не знала, що Лінда до списку своїх добродіянь додала й це.

– Кетрін, ти тут усім заважаєш! – Хейзен роздратовано озирнувся довкола. За сусіднім столом сиділо четверо англійських туристів середнього віку, яких вочевидь зацікавила їхня розмова. – Завтра надвечір я буду в Парижі. Чом би нам не побалакати там?

– Завтра мене не буде в Парижі, – спокійно відказала місіс Хейзен. – Я саме їду машиною на вихідні до Країни Басків, і мені зручніше побалакати тут. Крім того… – Вона рушила круг столу до стільця, на якому перед тим сиділа мадам Аркур.; – Гадаю, келишок вина мені не завадить. Там у пляшці що-небудь лишилося, Расселе?..

Місіс Хейзен рішуче сіла.

– Леслі, Ліндо, – озвався Аллен, – я думаю, нам краще піти.

Леслі вже почала підводитись, однак місіс Хейзен твердо поклала

свою руку на її.

– Залиштеся, будь ласка. Я почуватиму себе страшенно винною, коли думатиму, що перебила Расселові таку милу вечірку. До того ж я повинна дещо сказати йому, і вам, гадаю, слід також це почути…

– Прошу вас, заберіть руку, – сказала Леслі. – Ми з чоловіком підемо.

Місіс Хейзен руки Леслі не відпускала.

– Попереджаю: якщо хто-небудь устане, я закричу. На все горло.

Леслі смикнула руку, щоб вивільнити її, і місіс Хейзен закричала.

Це був дикий, пронизливий звук, схожий на виття сирени. Коли вона замовкла, в залі запала мертва тиша, і всі, хто там сидів, позаклякали, ніби вмить заморожені якимось новим і надзвичайно ефективним тех– нічним способом. Місіс Хейзен усміхнулась і відпустила руку Леслі.

– Містере Стренд, Расселе, пропоную вам теж сидіти нишком. А вино, Расселе, стоїть он біля тебе. – Вона взяла келих і підставила чоловікові. – Зроби ласку!

– Сідайте, Аллене, – хрипким голосом кинув Хейзен. – Ця жінка божевільна. – Він також сів. Рука в нього тремтіла, коли він брав із відерця з льодом пляшку й наливав у келих місіс Хейзен вина.

Вона зі смаком відпила ковток.

– Одне мушу сказати на твою користь, Расселе: ти завжди вмів добирати вина. Прошу пробачення, дами й панове, за надзвичайні заходи, до яких я вдалася, але поміркованіші ні до чого не призвели б,, як і листи, що цілих три роки лишаються без відповіді, а також незліченні трансатлантичні телефонні дзвінки. Отож це в мене чи – не єдина можливість висловитись при людях, щоб вони почули й могли потім засвідчити, якщо буде треба, правду. Расселе… – Вона зробила паузу, як промовець на трибуні, тоді знову відпила вина. – Расселе, я маю тобі сказати ось що: я ставлю тебе перед вибором. Або я порушу справу про розлучення й одержу велику, дуже велику, величезну частину майна й коштів, або накладу на себе руки. Я твердо вирішила зробити або те, або те.