Ірвін Шоу - Хліб по воді

– А коли вернеться Александер? – запитав Аллен, надягаючи старий поношений твідовий піджак – свій суботній костюм – і встромляючи ноги в мокасини.

– Не раніше, як через годину. Поїхав у центр по якусь деталь до бойлера.

Аллен рушив довгим темним коридором повз зачинені двері Джіммі до передпокою. На стінах висіли репродукції, кілька старих афіш театру одного актора, і дружинин малюнок квітів. «А в «Хто є хто» про це не написано?» – подумав Аллен.

У передпокої стояв Хейзен. У руках він тримав загорнутий у папір букет квітів. Тут таки на столі лежав якийсь довгастий, також загорнений у папір предмет.

– Доброго ранку, сер, – привітався Хейзен. – Сподіваюсь, я вас не дуже потурбував?

– Доброго ранку, – відповів Стренд, і вони потисли руки. – У суботу вранці мене ніхто ке може потурбувати. У цей час я нічого не роблю.

Вигляд у Хейзена, як і сказала місіс Кертіс, був справді жахливий. Поверх пов'язки на голові він натяг вовняну лижну шапочку, і голова його здавалася недоладно величезною. Обличчя було набрякле, потворне, а шкіра навколо рани на щоці мала нездоровий відтінок воднораз жовтого, зеленого й пурпурового кольору. Проте очі в Хейзена радісно сяяли. Він був одягнений в охайний, чудово скроєний сірий костюм. Черевики його блищали у тьмяному світлі передпокою.

– Як минула ніч? – поцікавився Стренд.

– Та минула… – стенув плечима Хейзен. – А як ваша дочка?

– Пішла грати в теніс. За сніданком була весела, як пташка.

– Переваги молодості! – зітхнув Хейзен.

«Він говорить про банальні речі, – подумав Стренд, – як про найвищі досягнення людського розуму».

– А я ось купив вашій дружині букетик, – мовив Хейзен, показуючи квіти. Папір ледь чутно зашурхотів. – За її люб'язну допомогу.

– В неї саме урок, – сказав Стренд.

– Я чую, – кивнув головою Хейзен, Одначе про те, що він думає про гру, змовчав.

– Леслі буде дуже рада, – сказав Аллен. – Місіс Кертіс, поставте, будь ласка, квіти містера Хейзена у воду.

Місіс Кертіс взяла в Хейзена букет і пішла на кухню.

– Я маю дещо й для Керолайн, – мовив Хейзен показуючи на пакунок,, який лежав на столі. – Нова ракетка. Фірми «Хед». Я помітив, що та, яку вона погнула, захищаючи мене, була якраз фірми «Хед».

– Не варто було турбуватися, – сказав Стренд. – Але, я певен, вона дуже зрадіє.

– Жилка там, усередині, – сказав Хейзен. – Просто я не знав, чи туго вона любить натягувати. Їй доведеться тільки зайти в тенісний відділ «Сакса», і там усе зроблять.

– Я бачу, ви зранку попобігали, містере Хейзен, – зауважив Стренд. – Ще нема й одинадцятої, а ви вже встигли побувати у «Сакса» та ще й купити квіти.

– Я встаю рано, – пояснив Хейзен. – Ще одна риса, яку я успадкував від батька.

– Я трохи знаю про вашого батька, – сказав Стренд.

– Справді? – недбало кинув Хейзен. – Мене це не дивує.

– Щойно подзвонила Елінор, моя дочка. Вона вичитала про вас у «Хто є хто».

– Он як? Я й не думав, що вона мною так зацікавиться.

– Вона сказала, в довіднику нічого немає про те, що ви любите кататися на велосипеді.

Хейзен усміхнувся:

– Нехай ця деталь моєї біографії залишиться нашою таємницею. Гаразд? Тут мені немає чим похвалитись – а надто як згадати про вчорашній вечір.

– А що вам було робити? – мовив Стренд.

– Я міг би залишитись удома, – сказав Хейзен. – Я вчинив безглуздо, що не зважив на пізню годину. Одначе…, – Його обличчя проясніло. – Завдяки цьому я познайомився з вами і вашою чарівною сім'єю!.. Але я справді забираю у вас надто багато часу. Я тільки хотів залишити тут ракетку й квіти, а ще взяти велосипед. Але в портьє ніхто не відповідає, і я…

– Зараз його немає, – пояснив Стренд. – Якщо ви хвилинку зачекаєте, я спитаю в місіс Кертіс, де ключ від підвалу.

– Дякую, – мовив Хейзен. – Якщо це не завдасть вам багато клопоту.

Місіс Кертіс саме ставила букет у велику вазу на кухні.

– Чудові, правда? – сказав Аллен. Він мав дуже невиразне уявлення про квіти – знав тільки троянди та хризантеми, а далі навіть у назвах губився.

– Вони коштують такі гроші, – буркнула місіс Кертіс, сердито тицяючи квітки у воду, – що на них ви могли. б цілий тиждень годувати родину.

– Містер Хейзен хоче забрати з підвалу свій велосипед, – мовив Аллен, пускаючи повз вуха зауваження місіс Кертіс про вбогі статки його сім'ї. – Ви знаєте, де Александер зберігає ключі?

– Зійдете в бойлерну, – сказала місіс Кертіс. – Вона відчинена. Праворуч угорі полиця. У ближчому кутку має лежати ключ. Той чоловік збирається в такому стані їхати через парк на велосипеді?