Ірвін Шоу - Хліб по воді

За обідом Соломон про Джіммі не згадував. Він розпитував про Леслі, про Керолайн, про Елінор та її чоловіка, турботливо поцікавився здоров'ям Аллена й розповів про свого товариша: йому, мовляв, уже шістдесят, він переніс ще тяжчий серцевий напад, ніж Стренд, а тепер грає в теніс по три сети щодня. Коли Аллен запитав про його засмагу, Соломон сказав, що саме повернувся з Каліфорнії, де пробув цілий тиждень – засмагав біля басейну в готелі у Беверлі-Хіллз, чекаючи, поки один рок-співак згодиться на його пропозицію. Кінець кінцем діло прогоріло, зате від поїздки лишилася хоч засмага. Потім Соломон заговорив серйозно – про Хейзена. Соломон, звичайно, був не менш заклопотаний, аніж Доктор Прінз, однак на газети час знаходив. Він навіть Дзвонив Хейзенові, запитував, чи може чим-небудь допомогти, адже він теж знає у Вашінгтоні багатьох людей. Але Хейзен його заспокоїв: мовляв, усе перемололось і Нема про що турбуватися.

– А я цього не певен, – сказав Соломон Стрендові, – Один мій приятель працює у вашінгтонському бюро інформаційного агентства ЮПІ, і він сказав мені, ніби там Щось заварюється, тільки він ще ке знає, що саме. Я хвилююся за Рассела. Вони ціляться у найвразливіше його місце, в те, чим він найдужче пишається, – в– його репутацію. Рассел багато чого бачив і багато чого робив, але боротися за це йому ще не доводилось, і він може потрапити в пастку. Я запропонував йому звернутись до адвоката, який допомагав мені й декотрим моїм друзям виплутуватися з таких темних справ, як оце в нього, – звинувачень у плагіаті, порушенні контракту, наклепі, хабарі, несплаті податків, подвійній бухгалтерії, шантажі, підкупі профспілкових діячів. Одне слово, весь отой темний бік закону, без якого не крутяться колеса бізнесу. Та коли я назвав прізвище того чоловіка, Рассел пирхнув і заявив, що. не хоче бруднити руки об такого шахрая. – Соломон сумно похитав головою. – Може так статися, що одного ранку Рассел прокинеться нічим, і коли не у в'язниці, то на першій сторінці «Нью-Йорк івнінг пост». Навіть якщо він і не вчинив нічого, що справді суперечить закону.

– А ви гадаєте, він таки вчинив щось незаконне? – запитав Стренд.

Соломон усміхнувся йому так, як усміхнувся б легковірній дитині.

– Аллене, – мовив він, – ви ж бо вивчали історію. А в усій нашій історії – та й у світовій історії взагалі – чи був коли-небудь могутній, шанолюбний чоловік, який би не… ну… не крутив би законом, як циган сонцем, – з гордості, з нетерпимості до бюрократії, з бажання наробити шуму, з добродійних чи релігійних міркувань? Як ви гадаєте? Моя дружина жартома називає мій бізнес «копальнями царя Соломона». Думаєте, я досяг так багато, додержуючись букви закону?

– З того, що ви мені кажете, випливає, ніби Хейзен, на вашу думку, поставив себе в таке становище, що департамент юстиції справедливо його переслідує, чи не так?

– Я це тільки припускаю, – похмуро відповів Соломон. – Якби ви вмовили Рассела послухатися моєї поради щодо адвоката, про якого я йому казав, то зробили б йому велику послугу.

– Він вважає мене вчителем, далеким від реального життя, з розумом, як у старої діви-бібліотекарки. Думаєте, він мене послухається?

Соломон засміявся.

– Ні.

Їм принесли каву, і Стренд помітив, що настрій у Соломона раптом змінився. Той уже дивився на співрозмовника оцінливо, так ніби складав про нього думку.

– Щиро кажучи, Аллене, – почав Соломон, – я запросив вас на обід не для того, щоб говорити про Рассела Хейзена. Ви розмовляли з Джіммі?

«Нарешті!» – подумав Стренд, набираючись духу.

– Розмовляв, – відповів він. – Учора ввечері.

– Він вам сказав, що йде від мене?

– Сказав.

– І пояснив чому?

– Пояснив. – Стренд відповідав якомога байдужіше. – Суть у тому, що Джіммі, здається, хоче поліпшити своє становище. – Він відчув, що мимоволі намагається захищати сина.

– Поліпшити своє становище… – замислено проказав за ним Соломон. – Мабуть, це можна назвати й так. Поки що.

– Досить своєрідна жінка, щоб не сказати більше, – мовив Стренд. – По-моєму, вона загіпнотизувала його.

– Боюся, Аллене, що навпаки. Це вона загіпнотизована. Певна річ, кохання, ліжко тут важить багато. її кидали всі чоловіки, які пробували з нею зійтися, а Джіммі вдає, ніби він у нестямі від неї.

– Вдає?!

– Аллене, – терпляче мовив Соломон, – ви ж бачили ту даму. Ви б у неї закохалися?

– Мені не дев'ятнадцять років, – відповів Стренд, знаючи, що це найменш переконливий з аргументів.