Ірвін Шоу - Хліб по воді

Джіммі нетерпляче постукав пальцями по столу.

– Нічого особливого, – відповів він. – Ми від нього пішли й розладнали всі його плани. Та дарма, переживе!

– Хто це «ми»?

– Джоун і я. її контракт закінчився, і вона дістала кращу пропозицію. У Каліфорнії. В її другого чоловіка там музична фірма, і вони знову друзі. А це обіцяє купу грошей. Нам обом. Я матиму вдвічі більше, ніж добряга Соломон платив мені тут, та ще й частину акцій, а з такою жінкою, як крихітка Джоун, це може обернутись мільйонами. Бо без мене вона й кроку не ступить. Джоун однаково збиралася піти від Гербі, ще до того, як з'явився я…

– А він мені казав, ідо хотів її вигнати. До того, як прийшов ти.

– Невже? – недбало кинув Джіммі. – Вийшло так, що вона обрала мене. У нас із нею гармонія. Без моєї згоди Джоун не проспіває навіть «до, ре, мі». її другий чоловік ще досить молодий і знає, чого треба підліткам. А в наші дні це– дев'яносто дев'ять відсотків успіху. Не те, що бідолаха Гербі. Хвиля прокотилася над старим Соломоном – тільки він не хоче цього визнати.

– Він ставився до тебе дуже добре.

– Для нього це означало гроші в банку. Я йому нічого не заборгував. Бути вдячним у бізнесі – все одно, що дати комусь у руки ножа й підставити під нього горлянку. Мені подобається той старий пшикун, але бізнес – це бізнес, – Джіммі замовив ще один мартіні. – Ми з Джоун хочемо самі випускати платівки. Ми дістаємо кредит і назву фірми, не вкладаючи грошей. І я – сам собі бос! Не треба вже бути в старого Гербі на побігеньках, коли йому заманеться почути думку про якого-небудь кантрі-співака – десь із Нешвілла чи з Пеорії. А ви з мам приїздитимете до Беверлі-Хіллз і купатиметесь у моєму басейні.

Аллен серйозно глянув на сина.

– Джіммі, – мовив він, – чути про це мені дуже прикро і навіть гидко. Я ніколи не думав, що скажу тобі такі слова, але мені за тебе соромно.

– Тат, адже не кожному судилося бути рицарем Круглого Столу, як оце тобі, – сказав Джіммі, зовсім не розсердившись. – Рицарські часи минули. Хоч ця новина до Данберрі ще, може,, й не докотилась. Одначе по телефону ти сказав, ніби хочеш зі мною побалакати. Про що саме?

– Ні про що! – коротко відказав Аллен. – Я передумав. Я хотів, щоб ти зробив для мене одну послугу. Для всієї сім'ї. А тепер бачу, що я помилився у виборі.

Він підвівся.

– Ти куди?

– Я піду.

– За хвилину принесуть вечерю. Сідай.

– Я не голодний.

– Ти навіть не хочеш записати мою каліфорнійську адресу? – В голосі Джіммі почулися плаксиві нотки, і це нагадало Алленові, як колись малий Джіммі упав, розбив собі колінце й прибіг додому, щоб його пожаліли.

– Ні, Джіммі, я не хочу записувати твоєї адреси. На добраніч. – І Аллен рушив через залу до гардеробу. Він узяв пальто и поки одягався, побачив через плече, що Джіммі замовляє третій мартіні.

Аллен пройшов холодними вулицями кілька кварталів до готелю «Уестбері», піднявся ліфтом у свій номер і, не вмикаючи світла, ліг. Двічі дзвонив телефон, але він не брав трубки. Цього вечора Аллен багато про що шкодував, зокрема й про те, що дозволив Джіммі заплатити за свій номер у готелі, бо не мав із собою стільки грошей, щоб заплатити самому.

Стрендові зробили кардіограму, рентген, поміряли кров'яний тиск, дали тест на стрес. І коли доктор Прінз сів після цього за стіл, він не здавався серйознішим, ніж звичайно. Стренд побачив у цьому добрий знак.

– То як там справи? – запитав він.

– Досить непогано, – відповів Прінз, – наскільки я можу судити. Кров'яний тиск трохи підвищений, але це не страшно. Проте.. – Він затнувся.

– Проте що?

– Мені не подобається Твій вигляд. Колір обличчя, Щось таке в очах… Якби я був одним із тих великих ескулапів, котрі,, зроду не бачивши пацієнта й маючи в руках лише рентгенівський знімок та результати аналізів, ставлять діагноз, то сказав би, що як для людини твого віку, людини з тяжким серцевим нападом за плечима, стан у тебе на диво пристойний. Але я не великий ескулап. Я нещасний, старий терапевт, а ти мій товариш, і я бачив тебе за кращих часів.

Стренд засміявся.

– Я бачив за кращих часів і тебе, – сказав він.

– Ще б пак! Але не я твій пацієнт, а ти мій. Хоча з аналізів цього й не видно, але мені здається, ти погано спав…

– Це ти правильно здогадався, – відповів Стренд.

– І що тепер у тебе якась нервова перенапруга… – Доктор ІҐІрінз пильно подивився на Стренда, так ніби своїми словами хотів його здивувати.