Брати Капранови - Розмір має значення

Чемпіон Галактики закусив свою повну губу, мов п’ятикласник:

— Тобто ви хочете почати розмову як приватна особа?

— Абсолютно вірно! І якщо ми домовимося, то посадовою для вас я так ніколи і не стану.

— Говоріть.

Я набрав повні груди повітря:

— У вас є такий клієнт — «Кремл Ентерпрайзес»?

Не можу сказати, що я помітив вогник зацікавлення в очах мого шахіста, але головою він кивнув.

— Їхній бос — Ліон Родимчик. Знаєте такого? Так от, він перейшов дорогу дуже впливовим людям…

Президент банку застережливо підняв долоню:

— Якщо ви не проти, я попрошу зайти заступника, який займається безпосередньо цим клієнтом. Так буде правильно.

Я погодився, і господар взяв тайм-аут на доставку заступника. А я сидів і подумки вирішував питання — якщо вони так дбають, аби все було правильно, то якого дідька тоді бояться Міжпланетної виконавчої служби?

Президент тим часом давав вказівки секретарці:

— Знайдіть його хоч під землею, — певно, цей заступник не був найдисциплінованішим.

— Може, вам іще кави? Все одно чекаємо.

— Залюбки.

І поки секретарі займалися пошуками, ми пили каву у повній мовчанці. Воно й зрозуміло: які можуть бути спільні теми для розмови у керівника банку та рекетира з виконавчої служби?

На середині третьої філіжанки двері переговорної розчахнулися, і до помешкання стрімко увірвався кучерявий красень з голівудською посмішкою та відповідними манерами. Підлетівши до канапи, він радісно замкнув свої обійми на моїх плечах і проїхався своєю ідеально виголеною щокою по моїй.

— Привіт!

— Ви… ви знайомі? — президент отетерів не менше за мене.

Красень зупинився, замислившись, а потім простягнув мені свою долоню і радісно відрекомендувався:

— Ізо Лейбович! Нас знайомили, здається, на дні народження у Рудницькі. Так?

— Пан Лейбович, мій заступник, — підказав президент. — Він займається стосунками з державними органами.

Нічого собі, у них є спеціальний заступник для державних органів. Але мене він не влаштовує.

— Ви хочете спрямувати нашу розмову на офіційний шлях? — моя рука загрозливо потяглася до кишені.

— Бог із вами! — президент підхопився з місця і зробив своєму заступникові страшні очі так, щоб я цього не помітив. — Пан Мамай — представник Міжпланетної виконавчої служби.

Не можна сказати, що заступник припинив усміхатися, але його обличчя все-таки втратило частину оптимізму.

— Значить, ви дуже схожі на одного мого приятеля. Він теж, здається, працює у Галактичному суді.

Аут. Я такі подачі беру, не замислюючись:

— Суд і виконавча служба — різні організації. Але поки що я тут як приватна особа. Я наголошую: поки що.

— Це по Родимчику.

Брови Лейбовича злетіли вгору, демонструючи найвищий ступінь здивування.

— Родимчик?

— Родимчик, — повторив президент з притиском.

— Вже по кому, по кому, а по Ліону не може бути жодних проблем.

— Ти мені вже це казав. Звідки тоді взявся цей гой?

— У Родимчика високотехнологічне виробництво. Там дев’яносто відсотків — наука, а хіба наука може давати проблеми в суді?

— Про Кішона ти казав те саме, тільки там був салон краси, який не може давати проблем. І що вийшло?

— Кішон — це зовсім інша справа. Там ти знав усе від самого початку. Я з першого дня казав тобі…

— А тут?!

— Тут?

— Тут!

— А що тут?

Вони раптово замовкли і обидва обернулися до мене. Але я не забарився з відповіддю:

— А тут у нас викрадення технологічних ноу-хау. Контрафакт! — я навмисне обрав це порушення, бо, по-перше, його важко спростувати, а по-друге… по-друге, здається, відповідає репутації адона Родимчика в очах його власних банкірів.

— Макес им ойфн а бойх! [15] Болячка йому на живіт (їдиш). — президент схопився за голову.

Усе правильно. Найжорсткіші судові рішення в нас стосуються саме патентного права. Інтелектуальна власність охороняється законами суворіше, ніж будь-яка інша. Певно тому, що її найлегше вкрасти.

— Але до чого тут наш банк? — Лейбович усе ще намагався зберегти обличчя.

— До того, що Галактичний суд не може розбиратися, які гроші у вашому банку належать Родимчику, а які — ні, — мої співрозмовники синхронно витріщили очі. — Процес відбувався в Касіопеї, а там середньовіччя. Немає безготівки, немає банків, ходять тільки монети. Судді повідомили, що Родимчик весь час віддає свої монети вам. А ви натомість весь час даєте йому свої монети. Суддя спитав: навіщо вони міняються монетами між собою? — я пожалкував, що не захопив фотокамеру, аби зафіксувати вирази обличчя моїх клієнтів. — З точки зору Касіопеї це виглядає підозрілим, і суддя наказав заарештувати всі гроші гамузом.