Брати Капранови - Розмір має значення

— Що? — не зрозумів він.

— Ви ж теж з України?

— Так, але я тут працюю.

Марсіаністська синагога — не зовсім те, що потрібно. Але ж не повертатися на вулицю. Це непристойно і підозріло. Крім того, я ретельно вивчав цю релігійну течію в Києві, а значить, не розгублюся у розмові. А може, навіть довідаюся щось корисне. Рішуче попрямувавши далі, я зупинився перед величезною золотою табличкою з урочистим написом. Як ви вже знаєте, мій іврит ніколи не був досконалим, але деякі сполучення золотих літер здалися знайомими, а тому я рішуче повернувся до входу.

— Перепрошую, а ви не підкажете мені, що написано на тій золотій табличці?

— На стіні?

— Так.

— Це подяка спонсору, на гроші якого відремонтовано синагогу.

— І хто цей спонсор?

— Ліон Родимчик.

— Як ви сказали? — я затамував подих.

— Родимчик. Ліон.

— Тоді я хочу бачити вашого ребе, — і відповідаючи на питання, яке прочиталося у хлопцевому погляді, додав перше, що спало на думку: — Не виключено, що я теж буду спонсором вашої синагоги.

Чекати майже не довелося. Чи то випала якась перерва у відправі, а чи рабин переклав роботу на своїх заступників, але за якихось три хвилини мені вже вказали дорогу на другий поверх. Там, проминувши своєрідну приймальню, заставлену столами, за якими купа людей галасливо щось обговорювала, я опинився в кабінеті у ребе.

Це був зовсім не старий дядечко з довгою чорно-білою бородою і в крислатому капелюсі. При моїй появі він, щоправда, не підвівся з-за столу, але привітався щирою українською:

— Вітаємо вас у нашій синагозі.

— І ви теж з України? — здивувався я.

— Всі, хто не з України, вже давно живуть на Марсі, — він заховав посмішку в бороду. — Мені переказали, що ви хочете бути спонсором нашої синагоги.

— Ну… Принаймні це не виключено, — максимально розпливчасто відказав я.

— Але ж ви не єврей.

— А що, не євреям заборонено бути спонсорами?

— Ні. І все ж таки?

— У мене дружина — єврейка.

— Співчуваю.

— Ми захоплюємося марсіанізмом.

Рабин скептично посміхнувся.

— Не вірите? Гадаєте, не можна захопитися марсіанізмом?

— Певен, що можна. Сумніваюся, що захопилися саме ви.

Я образився.

— Чому сумніваєтеся? На мою думку, марсіанізм — це вихід з глухого кута, у який заштовхали один одного юдаїзм та сіонізм. Галаха забороняє євреям створювати державу на землях Ізраїлю. Але ж там нема жодної заборони переселення до, так би мовити, першоджерел походження євреїв — на Марс. Я маю смак до елегантних рішень старозавітних проблем.

Ребе кивав, але за виразом обличчя важко було визначити, слухає він чи ні. Уявляю, скільки разів на день до нього чіпляються з богословськими розмовами.

— Але мене мучають деякі питання, і від того, яку я отримаю відповідь, залежить, чи стану я спонсором вашої синагоги.

— Тоді спочатку можна спитаю я? — він таки слухав. — Ви урл? [7] Необрізаний (іврит).

Я енергійно кивнув. Знав би він, як я свого часу бився за це високе звання.

— В Україні немає марсіаністських осередків?

— Жодного.

Цікаво, куди він хилить.

— Тепер запитуйте.

— Як я можу поспілкуватися з кимось із ваших спонсорів? Наприклад, там, на вході, висить золота табличка з подякою…

— Я можу сам відповісти на всі ваші питання.

Хто б сумнівався…

— Ну, а все-таки.

Ребе зіщулився і раптом зиркнув мені в самісінькі очі:

— Ви давно прилетіли з Марса?

— Я? — чесно кажучи, питання заскочило мене зненацька. — Жодного разу в житті не був на Марсі.

— Тоді навіщо вам зустрічатися зі спонсорами?

Дивне формулювання.

— Справа в тому, що моя дружина дуже заможна жінка, а точніше, заможним був її дядечко. І вона хоче, щоб гроші трапили до надійних рук, щоб… самі знаєте, як воно буває.

— Ви хочете провести інспекцію?

— Боже збав! — я темпераментно замахав руками. — Рекомендації. Отримати рекомендації. Наприклад, від цього… — зморшки, які побігли моїм чолом, повинні були свідчити про напружену роботу пам’яті. — Ро… Родимчика. Я теж хочу золоту табличку, чи ви знов скажете, що не єврей не має на це права?

— Питання конкретне, — рабин відкинувся на спинку крісла. — А яку суму ваша дружина готова пожертвувати?

Я очікував на такий розвиток розмови.

— А скільки дав цей Родимчик? До речі, він існує в природі, чи це так, реклама для довірливих?

— Ага! То вам потрібен Ліон?

— Мені потрібна золота дошка з подякою. А в цього спонсора хочу уточнити, скільки він вам дає. У вас є його адреса?