Брати Капранови - Розмір має значення

— Яка неожиданна зустріч! Я тут якраз гуляю мимо…

— Пане Юхиме, — сухо сказав я, — не клейте дурня. Знаю я вашу «неожиданну зустріч».

Мої слова не викликали у співрозмовника навіть найменшого збентеження.

— Ну нащо оце ваше «пане Юхиме»? Давайте просто, Фіма. Мене так всі називають.

— Добре, — трошки дивно було називати «просто Фімою» старшого чоловіка, але в кожного свої традиції. В Академії УГС ми проходили спеціальний гіпнотичний курс національної терпимості. — Але скажіть, будь ласка, навіщо ви за мною ходите?

— Виключно щоб допомогти. Моя бабуня казала: «Аз а нар гейт ин марк, фрейєн зих ді сохрім» [5] Коли дурень виходить на базар, торговці радіють (їдиш). . Це означає, що недосвідчена людина може наробити помилок. Ви ж не знаєте нашого міста, наших обичаїв, а робите таку важливу справу…

— Яку важливу справу? — я спробував зазирнути в самісіньку глибину Фіминих очей.

— А яку ви справу робите? Він мене питає! Якщо ви не знаєте, яку справу робите, то нащо прилітати із самого Києва?

Глибини в його очах не було, а була лише зелена каламуть і хмара зайвих слів.

— І в який, цікаво, спосіб ви зібралися мені допомагати?

— А як вам треба?

Зрозуміло. Якщо я не вигадаю для старого якусь справу, він так і ходитиме за мною — це читалося з виразу обличчя, постави фігури і навіть з малюнку зморшок навколо виразних єврейських очей. Я на хвилину зосередився, а потім довірливо взяв співрозмовника під руку.

— Послухайте, Фімо! Мені дуже потрібна ваша допомога. Я готовий обговорити всі умови, ви не будете розчаровані.

Фіма засяяв.

— Оце вже ділова розмова! Ви так швидко виходили з цього будинку, що, клянуся здоров’ям моєї тещі, допомога не буде зайвою. Ви мені повірте, я знаю дуже багато людей у цьому місті.

— І Ліона Родимчика знаєте? — я іронічно зламав брову.

— Як ви говорите? Родимчика? Родимчика не знаю. А до якої він ходить синагоги?

Я розвів руками.

— Так я ж можу узнать.

— Можете?

Фіма з ентузіазмом закивав.

— Не тільки те, до якої він ходить синагоги, а навіть те, що їв сьогодні на обід.

Непогано. Настав час перевірити легенду, складену для мене в Києві. Я надав своєму обличчю вираз максимальної конспірації.

— Моя компанія хоче укласти прямі договори з його компанією «Кремл Ентерпрайзес». Сьогодні ми купуємо їхню продукцію через поляків, які просто перепаковують крам, а беруть тридцять відсотків зверху. І це лише тому, що розкрутили свою торгову марку. Ви мене розумієте?

Фіма жваво закивав.

— Ви хочете прокинути поляків. Розумію.

Я образився:

— Не «прокинути», а вивести на ринок свій бренд. А для цього нам треба відтворити весь ланцюжок постачання. Нова торгова марка — це великі вкладення. Але я маю повноваження платити комісійні. Два відсотки з оберту. Це тим, хто допоможе мені налагодити постачання. Тобто вам, Фіма. І тим, хто буде працювати з нами.

Мій господар жваво підстрибнув зі стільця:

— Повірте, що вам ніхто більше не нужен. А два відсотки, ізвіняюсь, це багато чи мало?

— Сьогодні ми продаємо на дев’яносто мільйонів шекелів за рік.

Фіма заворушив губами:

— Хороша цифра. Тільки откуда я тут в Ізраїлі узнаю, скільки ви продали там, в своїй Україні.

Я вирячив очі.

— Тобто як це, «откуда»? Зі звітності. Це ж офіційні дані!

— Ой, знаю я, по чім коштують офіційні дані, тим більше з вашої країни. Я ж не перший день живу на світі. Давайте чотири відсотки від вивезеного з Ізраїлю.

— Три, — уперто сказав я. — І з тримісячним відтермінуванням платежу. Кращих умов не буде.

— Ви хочете, щоб я помер з голоду! Ну добре, я згоден. П’ятнадцять процентов аванс.

Якби не задекларована дружина-єврейка, я б давно вже припинив цей порожній торг.

— Авансу не буде. Тримісячна відстрочка, і все.

Фіма пошкрябав підборіддя.

— Скоро я все буду знати. Завтра шабат. Я побалакаю зо всємі, кого не зміг знайти сьогодні. Навіть найгірший єврей в Ізраїлі у шабат піде до синагоги.

— Тільки всі до різних, — уїдливо зауважив я. — А до чого тут синагога?

У відповідь я отримав погляд, яким, напевно, обдаровують недоумкуватих учнів у хедері.

— Юначе, як партнеру, а тепер ми партнери, да? — я підкреслено серйозно кивнув. — Так от, як партнеру скажу, що ви не через ті двері заходите в наш дім. Так вас далі порогу не пустять. А бізнес — це інтимне дєло, за бізнес говорять у спальні. Ви коли сваталися до своєї дружини-єврейки, до кого першого пішли?