Брати Капранови - Розмір має значення

— Слухаю. Тільки давайте якось без «пані», просто Галина. Гаразд?

Ще б пак!

— Галино, скажіть, а про що ваша дисертація?

Сказати щиро, оце «Галина» якось не звучить. Галушка — як на мене, значно краще, але я, здається, сильно забігаю наперед.

— Моя дисертація? Навряд чи вона вам буде цікавою.

— Ви хочете сказати, що я не зрозумію?

— Ну, і це також.

Це вже був справжній виклик, а суперагент УГС має відповідати на виклики.

— Ви знаєте, я десь читав, що науковець, який за п’ять хвилин не зможе пояснити прибиральниці предмет своїх досліджень, сам не розуміє, чим займається.

Дівчина щиро засміялася.

— Ну добре. Засікайте час. Ви ніколи не замислювалися, чим кицька відрізняється від собаки?

Оце вже краще. А то бач — не зрозумієте.

— Це елементарно. Кицька нявчить і п’є молоко. А собака гавка.

— А зовні?

— І зовні теж. У собаки писок гострий.

— А в сіамської кицьки?

Дійсно, у сіамської кицьки теж гострий писок.

— Ну тоді, значить, кицька менша… хоча ні, це теж не завжди.

— А як ви гадаєте, можна вивести породу кицьок, схожих на собак, а собак, схожих на кицьок? — вела далі дівчина.

— То ви тваринами займаєтесь? — здогадався я.

— Скоріше історією.

Я здивовано звів брови.

— Історією?

— Якщо ви будете перебивати, ми не вкладемося в п’ять хвилин і вийде, що ви гірший за прибиральницю.

Як вона цікаво викрутила. Типовий приклад жіночої логіки.

— Так от. Собака, навіть якщо він зовні дуже схожий на кицьку, завжди залишиться собакою. Тому що в нього собачі гени. І ці собачі гени будуть передаватися, як ти породу не модифікуй. Зрозуміло?

— Дві хвилини, — повідомив я.

Дівчина посміхнулася:

— Встигнемо. Якщо будете уважні, пане Мамаю.

— Буду, — я одразу ж погодився.

— Так отож. У людей теж є гени, які відповідають за расу і національність. Ці гени можна прослідкувати від покоління до покоління. А це означає, що, виділивши, наприклад, наш із вами національний ген, ми зможемо простежити географію розселення прадавніх українців та їхніх нащадків аж до сучасності. І точно визначити зв’язки між народами.

— Зачекайте. Це означає, що історичні легенди про переселення народів…

— …можуть бути підтверджені або спростовані точними науковими методами. Шляхом кореляційного генного аналізу. Скільки хвилин?

— Три.

— Ви кращі за прибиральницю.

Це був сумнівний комплімент. Але я відчув, що наш контакт поступово вийшов на інший рівень, і тому наважився:

— А можна, я вас буду, як ваш дідусь, Галушкою називати? Дуже затишне ім’я.

У відповідь можна було чекати на здивування і навіть обурення, але все вирішилося значно простіше.

— Тільки без пані. А я вас просто Мамай. Годиться?

— Годиться. Галушко, а що ви робите сьогодні ввечері?

— Я роблю біоаналізи на замовлення одного дуже швидкого молодика.

— Ой, а вже й справді вечір.

— А потім асистую академіку Майбороді у серії генетичних експериментів. Які, до речі, будуть не зайвими і для моєї дисертації.

Тут машинерія в кутку запищала, і Галушка, вибачившись, пересіла до комп’ютера.

— Давайте подивимося, що ви там принесли. Так. Білки, амінокислоти… — дівчина глянула на мене з-під брів. — Це ви мені препарат для схуднення принесли?

Я кивнув.

— Ну що ж, тоді це й справді він. Типовий, один із безлічі своїх братів. Тільки…

— Що тільки? — стрепенувся я.

— Точно. Додаткова біодобавка зі стабілізатором. Ти диви, яка хитра!

— А що воно таке?

На екрані крутилася страхітливого вигляду молекула, яка, певно, втекла сюди з підручника хімії.

Галушка прикусила губку:

— І справді, що воно таке? Цікава штучка!

— Медицина безсила? — уточнив я.

— Чому це безсила? Те, що зробила людина, людина й розшифрує, — дівочі пальці впевнено бігали клавіатурою.

Я чекав на продовження цієї думки, але Галушка з головою поринула у вивчення молекули на екрані.

Це тривало нескінченно, аж поки я не витримав:

— І довго?

— Що, пробачте?

— Розшифровувати довго?

Вона наморщила чоло, від чого стала схожою на вчительку.

— Мінімум тиждень.

Тижня в мене не було. Я зробив благальне обличчя.

— Пробачте, але стільки я на стільці не висиджу.

— Ну що ви! — дівчина засміялася і зморшки на чолі розбіглися урізнобіч. — Це потрібне зовсім інше обладнання, в іншій лабораторії.

— А раніше ніяк не можна?

— Ну, хіба на пару днів, — розвела руками Галушка.

Пара днів теж нічого не рятувала. Доведеться діяти навпомацки. Втім, нам, агентам УГС, це не першина. Який там наступний пункт у плані розробки справи «Право першої ночі»? Якщо біодобавку виявлено в польських зразках, то…