Брати Капранови - Розмір має значення

— Заходьте.

Я слухняно зайшов.

— Сідайте.

Дівчина підійшла до столу і тицьнула кнопку на комутаторі.

— Пане Омеляне! Тут якийсь хлопець прийшов. І нічого не каже. Може, до вас?

За мить двері кабінету відкрилися навстіж, і на порозі став сам пан академік у куцому білому халаті та з посмішкою на обличчі.

— А, привіт, привіт. Які гості! Знаєш, Галусю, чому він нічого не каже? Бо він секретний агент. І береже секрети. Он як!

Здається, я почервонів, тому що дівчина засміялася.

— Ласкаво прошу.

Я підвівся і на прямих від хвилювання ногах рушив до кабінету.

Академік був лагідний.

— Може, вам водички запропонувати?

— Добрий день, — відповів я ні сіло ні впало. А потім додав. — Дякую, — бо трошки прийшов до тями.

— Чим можу служити?

Я поліз до сумки.

— Як і домовлялися. Привіз препарат на аналіз.

— Так скоро? Молодці. Швидко працюєте.

— Це наш хліб, — скромно зауважив я.

Пан Омелян покрутив у своїх могутніх руках добуті мною зразки.

— А чому через вашу лабораторію? Не довіряєте?

Я розвів руками:

— Інструкція.

— Це правильно. Правил треба дотримуватися. Ну, тоді давайте зробимо так.

Він підійшов до столу і тицьнув кнопку переговорного пристрою.

— Галушко, зайди будь ласка.

Треба відмітити, що друга поява перед мої очі дівчини з приймальні не призвела до таких фатальних наслідків, як перша. Я навіть додумався підвестися, щойно вона переступила поріг. Академік схвально гмикнув.

— Знайомся, це… — я швидко сунув йому попід очі укрполівське посвідчення, — агент Мамай, з Укрполу. Ми їм допомагаємо вести розслідування. А це — моя онучка, Галя, я називаю її Галушка, а вона дозволяє.

Дівчина стояла, скромно опустивши очі долу.

— Сьогодні моя секретарка відпросилася на батьківські збори до дитини, то Галушка її заміняє. А взагалі-то вона — мій науковий асистент. Пише дисертацію. Дуже перспективний науковець. Це я вам як академік говорю, а не як дідусь.

Боже, вона ще й дисертацію пише!

— Дуже приємно.

— Мені також.

Дідусь-академік пригладив свою розкішну бороду:

— Слухай, сонечко, допоможи хлопцю. Експрес-аналіз за процедурою BGF 454. Базовий. В їхній організації весь час щось горить, тож треба швидко. Лаборанти вже пішли, ключі на охороні. А його забирай із собою, щоб тут мені не нудьгував, — він із сумнівом глянув на мене. — Чи може, аналіз до завтра почекає? Тоді залишайте зразки, ми тут уже самі з Галушкою…

— Ні, — миттєво підхопився я. — Треба зараз. Негайно… Я вже йду.

Пан Майборода посміхнувся:

— Ну, якщо негайно, то ідіть. Заразом інститут подивитесь. Покажеш, Галушко?

Відповіді я не почув, тому що за мить уже стояв у широкому коридорі.

Дівчина на правах господині зайняла позицію трохи попереду і я мав змогу відстати та уважно роздивитися її фігурку. Це, я вам скажу, щось особливе. Уявляєте собі гітару? Та не електро, а справжню — кругленьку з тонкою талією.

Стоп. До речі, про фігурку. Я зробив два швидких кроки навздогін.

— А скажіть, будь ласка, ви як науковець які препарати для схуднення рекомендуєте?

Моя провідниця зупинилася.

— Для вашої дівчини?

— Ні, — я поспішив заперечливо покрутити головою. — У вас просто… Я на вас подивився…

Дівчина засміялася.

— Моя фігура зараз не в моді. Зараз люблять худіших.

— А ви як? Невже відстаєте від моди?

— Я не відстаю. Я просто біжу не в той бік. Крім того я, як ви вірно зауважили, науковець і тому аж надто добре уявляю дію усіх цих препаратів.

Мені захотілося її обійняти.

— А куди ви біжите, якщо не секрет?

— Не секрет. Секрети — це скоріше ваша професія, — вона хитро зиркнула і, не припиняючи розмови, пішла далі, тож я мусив встигати слідом. — Я біолог, і до того ще й біогенетик. Я дуже точно знаю, що генетика задає українським жінкам зовсім інші пропорції, а боротися з генами — справа безперспективна.

— Та ще й шкідлива.

— Приємно, що ви це розумієте.

Ми зайшли у двері з написом «Лабораторія № 34». Нічого надприродного. Два столи, комп’ютери і здоровезна наукового вигляду машинерія в кутку.

— Давайте сюди ваші зразки.

Я з готовністю простягнув пакети.

— Почекайте п’ять хвилин там, на стільці, поки я приготую препарат.

І я завмер на вказаному місці, спостерігаючи та мимоволі розчиняючись у швидких точних жіночих рухах.

— Пані Галино!

— Зачекайте.

Вона обережно розмістила приготовані пробірки в контейнері, а потім усе це вклала до розумної машини.