Петро Яценко - Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

Здесь есть возможность читать онлайн «Петро Яценко - Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Піраміда, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Дерево бодхі — рослина, сидячи під якою Гаутама Будда отримав просвітлення. Насправді ж це звичайне дерево роду фікусів. Сотні тисяч, мільйони таких дерев ростуть у всьому світі, навіть в оселі самотньої тридцятип’ятирічної жінки, героїні роману Петра Яценка «Дерево бодхі».
Мула — герой роману «Повернення придурків» плекає цілий яблуневий сад. Разом із другом він розуміє, що після осягнення Нездійсненної мрії людині залишається лише один шлях у житті. Але той, хто колись пішов цим шляхом, рано чи пізно повертається…

Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи] — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ми поставили цеберко з яблуками біля цього стовпа і самі посідали біля нього на траву, розмовляючи про те, який сьогодні чудовий день, яка гарна погода, і як співають птахи… Зовсім не так, як тоді, коли від нас пішла наша дівчина. «Той день, — казали ми, — був жахливий: холодний, сірий, вогкий, із мрякою, калюжами… І птахів у той день не було. Моторошно згадувати той день!» — казали ми.

Проте щастя ще раз посміхнулося нам, бо з дороги на наше обійстя приїхав великий, мов вагон, чорний джип, і з нього до нас вискочила вона — наша дівчина!

Ми з Мулою одразу її пізнали, хоч вона й була вбрана не в просту сукню, як при нас, а в дорогу бузкову шкіряну курточку й такі ж штанцята, намальована косметикою, а в її волоссі бігали й стрибали якісь яскраві — жовті, голубі, червоні — великі, ніби мухи, комашки.

Ми підвелися з трави, зачудовані, і вже хотіли бігти привітати її, як із джипа повилазили хроби, дісталися нас, оточили, нечемно повалили на землю й навіщось обшукали, а потім наказали піднятися. Ми повставали й побачили, що з джипа вийшов іще високий добрий і дуже поважний чоловік у білій сорочці з короткими рукавами та білих штанах із великими кишенями на колінах. Одразу було видно — Великий Бос.

Він одягнув темні окуляри і крізь них подивився на нас із Мулою, опісля — на те, що лишилося від нашого будинку та похитав головою, ніби кажучи: «Ай-яй-яй!»

Наша дівчина, весела, підстрибнула до нього, обійняла за плечі, підстрибнула ще й поцілувала Боса в щоку, від чого кілька яскравих комах з її голови миттю опинилося в його волоссі та закопошилося там.

Великий Бос посміхнувся, вийняв з кишені маленький балончик, приснув з нього собі на потилицю, і комахи вмить перестали копошитися, завмерли. Великий Бос пострушував їх додолу, на траву, що росла на нашому обійсті.

— Тєпєрь я знаю, што дєлать с пасєкай Прадавца латєрєйних білєтав! — сказав він.

Я подумав: «Продавець, виявляється, тримав бджіл», а Мула вигукнув від надлишку радісних емоцій:

— Це ж наша дівчина! — і з розпростертими руками добіг до неї та хотів обійняти, і раптом упав на траву, заплющив очі й не ворушився. А вона сховала до кишені електричний шокер.

Усе це наша дівчина добре вчинила, бо я не знаю, що б сталося із Мулою, коли б він здогадався, що можуть зробити з його яблуневим садом.

— Так ви што, нє хатітє прадавать? — спитав у мене Великий Бос, і тут на дорозі я помітив двох робітників із бензопилами, які прямували до нас.

— Хачу, — відповів я, уклонившись босові низько й дивлячись щасливо на нашу дівчину, яка збирала з куща равликів.

— І нєудівітєльно, — сказав Великий Бос, — дєсять тисяч — бальшиє дєньґі.

— Ні, не десять, — заперечив я, — а тринадцять тисяч сімсот дві умовних одиниці… Одна умовна одиниця дорівнює одному євро, — так я твердо сказав Великому Босу.

Він зняв свої темні окуляри і під ними виявився здивованим:

— Ви пасматрітє! Прідурак, а пробуєт таргаваться!..

— Скажи, пускай паіщут маі латєрєйниє білети, што тут аставалісь, — плаксиво попросила Великого Боса наша дівчина. Він кивнув — і кілька хробів побігло на руїни шукати, а один хроб узяв мене за шию та запхав до мого рота холодний і несмачний ствол свого пістолета, запитуючи:

— Шеф, каґда он прадаст, можна єго прістрєліть?

— Нєт! — заперечив Великий. — Бєспрєдєла я нє дапущу!

І хроб випхав з мого рота пістолет і відпустив мою шию.

— Атсчітать дєньґі! — наказав Великий Бос, звернувшись до джипа. Тоді джип випустив із себе якусь поважного віку жіночку в окулярах, яка винесла з собою валізу й машинку для перерахунку грошей, поставила все це на капот джипа та почала виймати з валізи та запихати в машинку стосики новеньких банкнот.

Нарахувавши тринадцять тисяч сімсот, жіночка поклала гроші до прозорого пакета й мовила:

— Двух євро у нас нєт.

Великий Бос перевірив свої великі кишені та простягнув мені десять гривень:

— Так пайдьот?

Я кивнув та сказав:

— Є одне велике прохання… — тут я змовк, не наважуючись продовжити, а він набурмосився та нетерпляче гиркнув: «Ну што єщо?» А хроб, який весь час стояв поруч зі мною, знову видобув свого пістолета.

— Відвезіть нас тепер у місто, — продовжив нарешті я, — Мула не повинен бачити, що тут станеться.

— Ла-адна, — Великий Бос розслабився та всміхнувся. — Визавітє ім таксі.

Жіночка, яка рахувала гроші, поклала на капот джипа якісь папери з позначками в тих рядках, де треба «падпісацца». Я поставив підписи, і, коли раптом ненавмисне торкнувся рукою блискучого кузова джипа, моїм тілом прокотилася хвиля дрижаків. Я лякливо озирнувся: чи, бува, ніхто не помітив цього зухвальства?.. Та все було спокійно, лише наша дівчина підбігла та зазирнула до підписаних паперів, і від неї дуже пахло парфумами.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]»

Обсуждение, отзывы о книге «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x