Тарас Прохасько - БотакЄ

Анні принесли листа від старого Беди, цього разу обгортка була від того самого чаю, який вона зробила чоловікам на сніданок. Вона думала, що відписати Беді, якщо ніяких запитань у неї більше нема.

6.Тієї зими Франциск схаменувся - він не має жодної фотографії статті про себе в Ляруссі. Можна було піти в «Хамелеон» і сфотографуватися, але Франц правильно вирішив, що - оскільки варіантів статті є кількасот - навіть найкращий портрет буде випадковим. Треба було фотографуватися кожного разу, коли стаття писалася наново (Адже придумав він колись такий фільм - фотографував одну особу кожного дня в одній позі і в тому самому місці впродовж двох років, потім на різних швидкостях прокручував цей ряд еволюційних змін. А на тлі еволюції дуже виразними стають деталі).

Тож Франц удався до дивного способу не просто надолужити втрачене, а й віднайти щось цілком несподіване.

7.Після сніданку (врешті Франц постановив - найправильніше, аби Себастян завжди був посередині, змирившись із тим, що Анна сидітиме тільки біля свого чоловіка - сам він мусив бути близько від Себастяна, щоб добре було говорити про все) Франциск забрав у Анни другий ключ від кімнати Себастяна, бо кімната більше закриватися не буде, а він туди не заходитиме. Перечитав листа від Беди і сказав, що розповідав це колись Анні, бо розповів їй усе, що знав, а те, що написав старий Беда, знає. Видно, вона була замала, коли оповідався власне цей спогад, і те забулося. Якщо захоче, то зможе послухати ще раз, як він - обов’язково - оповідатиме цілу їхню історію Себастянові.

А тоді Франц витягнув з ліжка встелений там на літо зимовий кожух і пішов до готелю «Уніон», де в покої на другому поверсі вже кілька років жив єдиний у Ялівці найманий убивця.

8.Штефан дуже здивувався, коли до його номера зайшов Франц, - у Ялівці Франц міг убити будь-кого, не потребуючи наймати вбивцю, - всі його надто поважали. Штефан якраз вернувся з удалої справи в Космачі і мусив трохи попрацювати над рушницею.

Перед тим, як прийшов Франц, він уже встиг побувати на Службі Божій і навіть причаститися після неї. Але причастя не ковтнув. Приніс його в роті до готелю і заклав у дірку, зроблену попередньо в стіні свердлом. Зарядив рушницю кулею, відійшов до іншої стіни і стрілив, цілячись у дірку. Добре, що вцілив. Цей постріл Франц чув між першим і другим поверхом, їдучи в ліфті, який два робітники піднімали догори, обертаючи корбу під самим дахом. Штефан відклав зброю і почав збирати кров зі стіни. Франц відчинив двері. Тепер слід було намастити рушницю зібраною кров’ю, але Штефан не хотів того робити при Францискові.

9.Франциск швидко пояснив своє замовлення.

Він хоче, аби Штефан непомітно - як він то дуже добре вміє робити - слідкував за ним. Висліджував, як убивця. Знаходив добрі місця для стріляння і вдалі моменти для пострілу. Але замість рушниці у Штефана має бути фотокамера. Франц дає Штефанові три місяці часу. Після цього забирає сто своїх світлин і доплачує решту грошей. Головне, щоб ні Франциск, ані хтось інший його ніколи не зауважили. Почувши про розміри гонорару, Штефан охоче згодився, не дбаючи про те, що взагалі не знав, як фотокамера виглядає.

Між іншим, через цю Штефанову безвідповідальність багато людей були живими. Штефан - як то властиво українцям - постійно брав на себе зобов’язань більше, ніж міг виконати. Тому на здійснення деяких замовлень чекалося роками, а деякі просто забувалися. Але тепер Штефан розумів, що із Францом зволікати не слід. Йому казали, що Франц знає тих вісімнадцять слів, від яких дрижить рушниця, а ціль сама приходить, плачучи, і стає так, щоб у неї ціляти просто з вікна.

Франц показав, як поводитися з фотокамерою, і пішов. Штефан швиденько намастив кров’ю зі стіни цілого кріса. Знав, що то страшний гріх і він належатиме Юді, але робив так завжди, щоб рушниця ніколи не схибила. Особливо після того, як закипить кров’ю.

10.Щодня Франц брав Себастяна на прогулянки Ялівцем. Морози були сильні, і ковзанки не підтоплювалися навіть у сонячні дні. Нарешті Франц мав з ким поговорити - виявилося, що Себастян як справжний стрілець умів бачити так само багато. Здавалося, мали би бути якісь безконечні важливі розмови, бо проблема Центральної Європи - стилістична, але ні - кілька слів, показування на побачене.

Коли вони заходили до якихось барів, то пили джин, розчинений окропом, а запивали лише свіжим соком, зробленим із підмерзлих яблук, залишених восени на деревах і щойно зірваних із-під снігу.