Тарас Прохасько - БотакЄ

Вони вийшли з бару і пішли вулицею ще далі догори. Вулиця різко закінчилася засніженою вершиною гори. Вони перейшли через неї на протилежний схил. Там був великий відкритий басейн. Себастян перший зайшов до нього. Пірнув і поплив під водою, відчуваючи, що в басейні є якась течія, бо його зносило трохи вбік. Він випірнув і, тримаючись на воді, переконався, що так зносить ще сильніше. Те саме відбувалося і з приятелем.

Вони дрейфували до боку басейну, який закінчувався не стіною, а шнурком, натягненим на поверхні води. Чим ближче до краю, тим сильніше затягував вир, ніби вся вода збиралася вилитися за той шнур. Коли їх принесло до цієї межі, вони ледве встигли вхопитися за нього. Ноги понесло вперед, і вони лежали на спинах, учепившись за шнурок. За ним щезали маленькі білі черепахи, яких несло звідусіль. Так Себастян протримався кілька хвилин. Руки боліли, як ніколи в житті, і він вирішив відпуститися і поринути за черепахами. Але спочатку підняв голову і заглянув за шнурок. Там вода обривалася величезним водоспадом, утворюючи гладку і височенну, непорушну на вигляд стіну. В самому низу провалля Себастян побачив усе, що може бути на світі. Раптом течія цілковито вщухла, а тоді відразу ж понесла його в протилежний бік, боляче викинувши врешті на те місце, з якого вони сходили у воду. Ціле тіло Себастяна з дивовижним жалем згадувало недовгу купіль.

Вони вдягнулися і швиденько вернулися тим самим шляхом до бару, зауваживши, що на будинках з’явилися балкони, яких перед тим не було. У барі було порожньо, лише дві бабці грали в шахи за столиком, який хитався щоразу, коли котрась переставляла фіґуру на шахівниці. В численних фляшках на креденсі за шинквасом не було жодної краплі напоїв. Вони вже хотіли йти геть, коли бабці покинули шахи і підійшли до них. Згодом з’ясувалося, що ці бабці - їхні жінки (Себастян ледве впізнав Анну), які чекали своїх чоловіків, нікуди не виходячи, рівно сорок років.

8.Себастян був настільки вражений, що на другу ніч намагався знову повернутися в продовження сну. Але натомість йому приснилося тільки те, що він - чай з молоком, змішаний у пропорціях, які дають найкращий відтінок.

9.Анна спокійно вислухала цю історію і сказала, що може бути і так, але переважно виглядає зовсім інакше, бо насправді насолода гніздиться не у вестибулярному апараті, а десь у легенях, щось там з диханням, наповненням, випорожненням, тиском повітря. Колись давно Франциск казав їй те саме.

10.Ввечері Анна зняла із Себастяна сорочку і вдягнула її на голе тіло. Посадила його на бідермаєрове крісло, вибране серед. усіх крісел у домі, знайшла в шафі почату пачку капральського житана і вклала йому до руки. Відірвала з верети чотири невеличкі клаптики, взяла фляшечку чорнила «Пелікан» і сіла до столу. Себастян закурив капрала, а Анна мочила палець у чорнило і креслила на обривках верети примітивні і кострубаті малюночки - сонце (колко з кількома великими променями у всі боки), ялинку (вертикальна лінія посередині, а від неї з двох боків відходять симетричні, короткі, похилені вниз патички), людину (патичок, зверху і знизу - роздвоєння, між піднятими руками маленьке колко, між розставленими ногами - штрих у бік землі), квітку (більше коло, щільно обліплене меншими півколами).

З-поміж сторінок Лярусса Анна вибрала суху квітку сортових конопель і запакувала її у вузьку скляну трубочку, читаючи тихо якісь гасла енциклопедичного словника. Закінчивши, витягла із Францискових штанів пояс і скрутила йому руки за спинкою крісла так сильно, що грудні м’язи стали цілком пласкими. Своєю нашийною хусткою так само міцно зав’язала очі. Вийняла з кишені, відразу розкриваючи однією рукою, бритву і без ніяких зупинок тричі надрізала Себастяна: на плечі, між ребрами і впоперек живота. Надрізи якусь мить побули тонкими рисками, тоді їх краї розлізлися, рани відкрилися і потекла кров.

Анна вийняла недопалок житана із Себастянових губ і розкурила від нього квітку в трубці. Зробила кілька повільних затяжок, довго тримаючи в собі дим після кожної. Нарешті взяла трубку в рот тим боком, де тліли коноплі, і витиснула одним видихом потрохи диму на всі рани. Знов затяглася рештою, притулилася ротом до Себастянового рота і випустила все, що тримала. Від несподіванки Себастян закашляв і став облизувати губи - капральський житан робив інакший смак на губах.

Аж тоді Анна заліпила порізи розмальованими веретяними латками. І порозв’язувала Себастяна, який постановив собі нічого не питати.