Тарас Прохасько - БотакЄ

04. 01У той самий момент, коли відчай, зневіра і найпохмуріше сприйняття світу затискають нас у найглухішому коридорі - тісному, мокрому, пекучому або холодному, але цілком темному, - коли не видно наступного повороту, а стіни зближуються і звужуються, коли бредеш у смердючій воді, заглиблюючись з кожним кроком чимраз ближче лицем до поверхні, де плавають найогидніші рештки чужого, ворожого балю. І коли здається, що наступний крок буде прощальним, але якщо ти не втратив віри в долю, впевненості у правильності свого напряму і любові до середовища, яке готове залити тебе чимось протилежним, то тоді, в ті короткі моменти твердий мур, у який ми впираємося, перетворюється на м’який, ніжний і світлий безконечний отвір. Крізь цей проріз нам з’являється найкраще, що є у нашому житті. Тоді літають ангели, подібні на добрих птахів, дитячі страхи виявляються мудрими пухнастими звірками. З твого тіла, з очей і вух, з кожного пальця розпускається найпрекрасніша квітка, запах якої на хвильку перебиває всі можливі смороди. Тоді нам з’являється дійсна краса життя. Якщо додати ці потрясіння красою, які, зрештою, оправдовують цілі роки, то набереться яких кілька днів або годин, а може, і хвилин. Бо краса дається нам секундами. Вона дозована, як гомеопатичні препарати. Якщо не витримати дозування, то можна просто померти від тиску серця. Вона різна, ця краса. Вона має стільки ж виявів, як тіні, що перебігають внутрішньою поверхнею повіки в сонячний день, або той фраґмент найкращого у світі сну, який перетворився на момент пробудження і не піддається обробці розумом. Це щось невловиме, його неможливо зафіксувати ні фотоапаратом, ні відеокамерою, ні диктофоном. Лише течія на шкірі, слизовій і очному дні: йде попереду вулицею дивовижна жінка, і ти бачиш лише одну її щоку, падає яструб із синього осіннього неба, вітер здмухує пелюстки з квітучого дерева, пірнаєш у прозоре плесо гірської ріки, нічний метелик дивиться на тебе великими червоними очима, їдеш осінньою дорогою вночі в автомобілі, і фари висвітлюють дерева на узбіччі, стоїш уранці на горі посеред сонця, а все, що нижче, - вкрите рівною поверхнею хмар, наївна і мила стара поштівка, яка вилітає з випадково вибраної книжки, дванадцять білих коней у місячному сяйві мчать горбами, летить стріла. Після цього переліку вступає в силу так званий карт-бланш - біла картка, вільна картка, де кожен може вписати свої з’яви краси.

07. 01З усіх свят, з усіх днів року Різдво найбільше дає нам можливість відчути свою людськість, свою людяність. Ми раптом опиняємося в ілюзорній ролі опікуна, а не того, ким опікуються. Боже чудо Різдва полягає в тому, що ми, люди, маємо нагоду прийняти Бога до себе в такій формі, як ми самі. До того ж єдиний раз створюється ілюзія, що Бог опиняється залежним від наших законів, нашої натури, нашого розуміння і нашої ласки. Ми починаємо розуміти, що після цього Він стане інакшим - зрозумілішим, ближчим, милосерднішим і любішим. Така перша містерія Різдва.

А друга, напевно, закладається в дивовижній вагомості і довершеності простого різдвяного сюжету. В цьому сюжеті, як у генетичному коді, занесено все, що стосується людини. Може, тому лише з цього сюжету виросло таке явище, як вертеп. Поступово вертеп розрісся до макета світу, до схеми космосу, до космогонічної енциклопедії.

Щорічне повторення різдвяного ритуалу не послаблює, а посилює переживання. З кожним роком Різдво сприймається чимраз глибше і ясніше. І це - третя містерія. Різдво може бути окремою порою року. Завжди очікуваною, завжди омріяною, завжди несподіваною. Історія твого Різдва укладається в окрему низку. Ти можеш оглянути її як самостійну лінію свого життя, що не залежить від історії інших пір року. В хронології Різдва нема ніяких особливих подій, лише світло, затишок, лагідність і мудрість. І навіть якщо стається щось лихого на якесь Різдво, то воно стається не так, воно набирає іншого сенсу, іншого чуття, іншого освітлення.

На Різдво тягне до рідних. Це ще один вияв великого сюжету. Мій дідо свого часу не втримався і прийшов до своєї мами на Святий вечір. Прийшов із дуже далекого й безпечного гірського сховку. На Різдво хата вся була оточена, і його взяли. Багато років він провів у тюрмах і висланнях. Але не мав жодного жалю про те, що зробив того Різдва. І жоден з наступних різдвяних днів не був гіркуватим через те Різдво. Бо Різдво - це окрема пора року, окрема історія, окрема біографія і навіть окремий характер кожної людини, кожної родини.