Тарас Прохасько - БотакЄ

Такі трагедії найприкріші, і зарадити чимось у цьому випадку майже неможливо. Найсумніше, що всім здається, ніби зробили все для того, аби зрозуміти іншого і якнайзрозуміліше викласти себе. Залишаються тоді лише смуток, докір і недовіра. Я знав одну черепаху. І знав її господарів. І господарі, і черепаха були дуже милі й любили одне одного, стараючись зробити все, щоб усі були задоволені і радісні. Я пам’ятаю погляд тієї черепахи, коли вона спілкувалася зі своїми власниками. Але одного разу черепаха необачно долізла до краю балкона і безпомічно впала вниз на тротуар. Щоправда, її відразу ж знайшли і забрали додому. Виявилося, що вона жива - лише трішки надщербився панцир. Його швидко залікували, і видавалося, ніби все минулося. Але щось усе ж було не так - кудись пропала радість, спочатку збайдужіла черепаха, а згодом уже як наслідок - люди.

Втратилися спілкування, контакт, розуміння. Залишилися смуток, докір і недовіра. Так вони і жили. Одного разу я довго вдивлявся черепасі в очі і все зрозумів. Вона стала іншою - падаючи, черепаха пошкодила собі мозок. До того ж безповоротно. Просто стала вар’яткою. І ми не могли знати, що зараз у її голові - чи суцільна темрява, чи найпотужніші світла прожекторів переслідувачів, може, вона все забула, а може, щоночі її нестерпно боліла голова, може, її лоскотало між черепом і мозком, а може, нервував кожен звук і запах. Ми не могли знати. Ми не могли порозумітися. Ми не могли зарадити. Не могли врятувати, бо не могли повноцінно поспілкуватися. Їй, до речі, залишилося жити в нас ще 240 років. З цим, але без нас.

25. 01«Байка з тим», - кажуть у горах, коли хочуть сказати, що на щось не варто зважати, що то пусте. «Розкажи якусь байку», - кажуть на вулиці майже вночі, коли кілька приятелів сидить на фонтані вже після всього з пляшками пива. Тоді оповідаються правдиві, але неймовірні життєві історії, почуті від якогось знайомого. Байкою літературознавці називають невеликий алегоричний твір, у якому переважно тварини або інші явища природи втілюють різні людські характери, риси й ситуації.

Люди надто довго зловживали саме останнім означенням байки. З того всього з’явилося страшенно багато помилок і забобонів, які перекручували правду природознавства. Звірі стали помилковими символами, носячи на собі тягар невластивих їм людських вад і збочень. Натомість можна дивитися на це іншим поглядом. Замість того, щоб, описуючи людські історії, підставляти в них тваринні персонажі, можна просто вивчати дійсні ситуації серед тварин, а тоді безпомилково впізнавати те, що відбулося, відбувається або відбудеться з нами. Отже, коротка, але правдива антибайкова історія про те, як лисиці отримують житло.

Лисиці дуже люблять вигідно жити - у люксусових норах. Але копати їх вони не можуть, не хочуть і не вміють. Чудесні нори роблять борсуки - глибокі, сухі, складні, багатокімнатні. В окремих приміщеннях є туалети, спальні; коридори галузяться; існує кілька входів і виходів. Борсуки - вроджені будівельники. А лисиці мусять знайти борсучу нору і захопити її. Силою це зробити неможливо. Борсукові щелепи - одні з найпотужніших, а удар лапи може вбити двох лисиць і кількох лисенят. Але є інший спосіб, інший підхід. Борсуки - страшенно акуратні тварини. Вони ненавидять, не терплять, коли десь смердить виходком. Цим користуються лиси. Знайшовши борсуче житло, вони випорожнюються на вході. Першого дня борсук забирає послід і десь його загрібає. Тоді лиси знов. І борсуки знов. Так триває кілька днів безперервно. Змучені і розчаровані борсуки збираються всією родиною з вагітними жінками, немовлятами, підлітками і безпомічними старими і покидають власну обжиту оселю. Більше терпіти вони не в змозі. Вони воліють піти в інше місце і збудувати нову досконалу домівку - складну, суху і глибоку. А занечищену звільнену нору спокійненько займають лисиці.

26. 01Кілька разів у житті мені доводилося підбирати людей для певних бойових акцій. І виявилося, що немає жодних орієнтирів для того, щоб знайти солдата в солдаті. Взагалі солдатів дуже мало. Більшість людей, яких любиш, яких поважаєш і яким довіряєш, солдатами не є. І це дуже добре, так справді ліпше. Але лише до того моменту, коли виникає потреба знайти солдатів. І тоді мусиш знайти якийсь тест, якусь пробу і випробування.

Звичайно, трапляються випадки, коли бачиш їх неозброєним оком. Але тоді переважно ці солдати аж надто солдати. Таких теж не варто брати в загін. Такі обов’язково щось напсують. Тож який тест може спрацювати?