Тарас Прохасько - БотакЄ

Також військові спогади. Польова пошта, безкоштовний конверт без марок, прихід поштаря, читання прізвищ уголос, чекання прочитаних уголос прізвищ, тримання кілька годин у кишені нерозпакованого листа, прочитання його, сидячи на параші, курячи сиґарету без фільтра, це після обіду, неквапливість, вільний час, повний кайф… Іноді після таких листів вішалися, стрілялися або розстрілювали, дезертирували.

Або порожні конверти заради екзотичних марок незнаних країн.

Або намагання переслати купюру всередині вітальної листівки. Або самвидавівські картки на Різдво і Великдень… Або забагато фотографій, лист заважкий.

Або, що найгірше, коли з кількома печатками і штампами різних пошт і поштамтів - адресат не знайдений.

Може бути з рук у руки, може бути «через чемність» (тоді не можна конверт заклеювати).

У моїй квартирі є довгий коридор. У довгому коридорі стоїть висока шафа. У високій шафі - глибока шухляда. Вона наповнена різними листами різних часів. Я хочу написати листа. Я маю шухляду зі зразками. Я можу свої бажання поєднати з певним взірцем. Я не знаю ніякої іншої адреси. Я хочу написати листа. Я вибираю взірець… Поштівка з фотографією якогось краєвиду. Передбачається, що я десь там.

Отож: пейзаж, а на звороті - вітання із… Люблю. Твій.

На березі колишнього Карпатського моря - перед теперішнім морем Карпат - за вапняковими схилами Вовчинецьких гір, укритих рослинами, яких нема ніде більше в цих широтах, бо все ж - узбережжя (там мусить бути щось вічнозелене, соковите, мусить бути хоча би інший мох), у затоці під цими скелями, котрі ніяк не дочекаються припливу, а відплив був кілька тисяч років тому, ще збереглися дві колишні течії Карпатського моря. Вони витікають з його глибин і, вдаряючись об камінь берега, завертаються, утворюючи невеликий атол, понад яким у ямі випинається порт Франківськ. Найкраща гавань після рифів і островів Карпат. Найпевніший порт і форт на березі Покуття. Він позначений на всіх таємних морських мапах, без нього неможливий жоден рейс у цих широтах. Франківськ тримає. Цей порт є формою, яка утримує сутність навколишніх земель морів. Без нього Карпатське море було б позбавлене берегів, орієнтирів, течій, маяків. Отже, моря б не було. Всі астролябії світу безпомилково вказують, що порт розміщений на 48 ґрадусів 55 мінут північної широти і 42 ґрадуси 23 мінути довготи за Ферро. За Ґринвічем - трохи інакше. За нами - Галич, Опілля, Львів. Перед нами - Карпатське море, за яким Туреччина, яка починається за Прутом, за Дністром, за Черемошем, за Тисою, за Попом Іваном. За Туреччиною ж - як відомо - тільки Африка. І кінець світу. Так само на схід - півострів Поділля і російський берег кінця світу. На захід - лише Чорний (Шварцвальд) ліс, водорості, що вийшли з нашого моря.

Порт пахне портом. Він існує для того, щоби змішувалися запахи. Щоби саме тут відбувалася роза вітрів, щоби вона ставала чимось реальним. Щоби нею могли живитися вітрила наших балконів. Порт Франківськ пахне підмоклими мурами, кораловими рифами своїх пляжів, гарматним порохом твердинь, дешевими смерековими бурштинами, складами і пакгавзами, плитами Галицько-Львівського і Тисменицько-Кам’янецького трактів, затопленим цвинтарем і трактирами довкола маяка, будиночками вздовж берегової лінії, де снідають і ночують купці, матроси, пірати, теслі, астрономи, картографи, міняйли, злодії, відставні капітани, майбутні юнґи, коки і китобої. Іноді вони всі, не вірячи жінкам, котрі їх годують, стоять і дивляться у бік Бистриці. І бачать, як за вигином моста починається їхній порт. Крізь нічні лампи, крізь недільний туман, крізь різдвяний сніг - прекрасний порт Франківськ.

Це місто-фортеця. Воно не те що стало фортецею, бо так було треба. Воно було фортецею задумане і фортецею створене. Ідея ідеального міста довго шукала такого бездоганного втілення. Єдиний рисунок став прототипом міста, і місто було як ґравюра. Як графіка на камені, як барельєф, як літографія, як суха голка, як ленд-арт врешті-решт. Суцільний мінімалізм. Діамант. Як компас. Шість напрямів. Шість редутів, шість проміжних мурів. Усередині - маяк ратуша. Квадратом камениці, вузькі, низькі і довгі. Палац при мурі. Лицарі тоді не ховалися серед міщан. Три костели. Дві церкви. Звичайно, арсенал і мол. Заблудитися в порту було неможливо. Все надто прозоре. Все просте й ідеальне. Місто-контрафорс. Його так і не вдалося нікому знищити ззовні. Ні туркам, ні москалям, ні козакам. Справжні твердині можна підвалити лише зсередини - австрійським розбиранням мурів, розстрілами у середмісті, бульварами замість кварталів, будинками на місці внутрішнього подвір’я і саду, пожежею, яка роздулася з під котла, в якому варилося повидло…