Тарас Прохасько - БотакЄ

Десь незадовго свята святкувалися лише удвох, одне для одного. За власним календарем. Пізніше знову повернулася причетність до роду. Встигнути, заки ще вони є на світі.

А відтоді, коли властиво почалося власне самостійне життя, свята теж стали саморобними. Їх можна було призначати на ту годину того дня у році, коли хотілося. Свят фактично не було, бо їх не хотілося, бо вони були залежні від тебе, а нема нічого нищівнішого для святковості, як бути розпорядником свята. Так я безжально проспав злам тисячоліть.

Натомість святом були діти, бо вони були святими, як то є з дітьми. Їхні щоденні святка могли заступити все інше.

Тепер, коли я думаю про ідеальне свято, у свідомості завжди зливаються в один образ, в один символ добрий приятель Юрко Покальчук і улюблений пес Люна. Вони є незаперечними виразниками святковості. Ця святковість позначена насамперед цілковитою відсутністю часу. Можна сказати, що життя є святковим завдяки тому, що так часто буває нудно впродовж цього свята. Бо йдеться про інше. Юрко Покальчук знищує календарність своїм коронним тостом - з новим роком. Він проголошує його завжди, він має рацію, бо новий рік починається кожної нової хвилини. А Люна взагалі, як то властиво псам, не розуміє, що таке довго, а що коротко. У неї все триває однаково повно. Чекання, зустрічі, спання, прогулянки, забави, пестощі. Те, що їй подобається, є святом. Усе, що між тим, - нє. Я би хотів жити так. Це чимось нагадує перепади з пекла у рай, де і муки, і кайф незрозумілі нам, бо замішані на безконечності. Натомість моїм святом є щось інше. Я щиро святкую дві речі: моє земне життя мусить колись закінчитися, і я нічого не знаю про своє життя після його земного закінчення. Видається, що в такій ситуації не святкувати теж немає жодних підстав.

Щороку кожен - як хоче і може - переживає принаймні нагадування про подію, яка стала найважливішою в біографії людства. Нагадування нам потрібні, бо очевидність іншості світу, який настав після Воскресіння, є значно меншою, ніж могли сподіватися всі учасники тієї події. Ще важче усвідомити, що вона не має ні початку, ні кінця, що вона триває безперервно і завжди. Людська сутність потребує простіших методів навчання. Календар є одним із них.

Одним із феноменів цієї календарної залежності є щорічне відчуття, що мало не позавчора було Різдво. Почуттєва прірва між народженням і смертю та воскресінням стискається в часі. Благість Різдва і напруженість Великодня переживаються як прискорене дорослішання. Ціле земне життя Христа найінтенсивніше нагадує про себе в ці два дні, між якими менше, ніж півроку. За цей час ми повинні пройти щорічну еволюцію від дитячої радості від того, що Бог став людиною, довіривши нам мало не по-людськи, аж до глибокого потрясіння - на що ми, люди, насправді здатні.

Останній тиждень перед смертю Христос збирав довкола себе дуже багато різних людей. Знаючи, що і як має статися найближчими днями, знаючи, як мало часу залишилося, він укладав у кожен поступок, у кожне слово найбільшої сили значення. Складається враження, що ці тисячі очевидців були потрібні не лише для того, щоби вони побачили і почули, як здійсниться написане у пророків. Здається, що він навмисно укладав багатющу колекцію типів, повний спектр можливостей людського вибору. Всі ці люди повинні були ще й бачити одне одного, усвідомивши, якими є вони самі.

Завдяки тому, що цей останній тиждень ретельно задокументований, ми маємо можливість мало не споглядати хроніку подій. Маємо часу вдосталь, щоби прокручувати цей фільм, акцентуючись на різних напрямах поглядів.

Можемо дивитися лише на Богочоловіка, ловлячи кожне слово. Цих слів має бути досить, щоби не потребувати нічого більше.

Можемо дивитися на всіх разом і на кожного окремо з тих людей, які були поруч. Придивлятися до всіх дій, рухів, виразів обличчя і очей. Можемо намагатися зрозуміти почуття і думки, які їх викликали. І приміряти їх до себе. Виявиться, що вони будуть зрозумілими, бо не будуть надто чужими, будуть людськими.

Натовпи слухачів, двоє сліпих, учні, мешканці Єрусалима, що зустрічали в місті, продавці, покупці, міняйли в храмі, первосвященики і книжники, старші народу, фарисеї і садукеї, вчителі Закону, лицеміри і нерозумники, каліки, вагітні, діви, солдати, раби, сторожі, апостоли, блудниці, Петро, Юда, Пилат, Симон, Варавва, Марія Магдалина та інша Марія, Йосип… А ще персонажі цілого потоку притч, розказаних цими днями Учителем…