— Дурненька, ми однакові. Ти це ще побачиш, коли, нарешті, я зможу запросити тебе до себе. Я покажу тобі купу старих світлин, свої дитячі малюнки, свої щоденники, і ти все зрозумієш. Моє дитинство теж не було безхмарним. І тому я чудово розумію, про яку посмішку ти говориш, — задумливо промовив він. — Здається, на мені вона теж була. І саме тепер — зникла. Теж завдяки тобі.
— Я хочу подивитися все це зараз! — посміхнулася вона.
— Добре. Але пообіцяй, що в мій дім ти увійдеш як моя дружина.
Марта відчула, як усередині неї лоскотно зарухався клубочок щастя, але стрималась і вирішила відбутися жартом:
— О, тоді тобі доведеться почекати!
Він також посміхнувся, потормосив її за плече:
— Я можу почекати ще пару днів, доки закінчиться ремонт!
— Ти робиш ремонт?
— Так. Раніше мені все це було байдуже. А тепер ось наважився. Здогадуєшся — чому?
Вона не відповіла, а натомість сміючись наскочила на нього, повалила на диван, намагаючись докласти зусилля, аби перемогти його. Вони звалилися на підлогу, розливаючи по килиму чорне вино. У дитячому запалі не одразу почули дзвінок телефону.
Важко дихаючи й ще сміючись, Марта дотяглася до слухавки: «Алло!» — і майже одразу натисла на відбій.
Обличчя Дмитра потьмяніло.
— Це не те, про що ти міг подумати… — швидко промовила вона.
— Не кажи нічого, — попросив він. — У тебе ж, певно, було якесь своє життя…
Марта бачила, як умить згасли веселощі, як він напружився — і її охопила ніжність: він не міг приховати своїх емоцій, мов дитина. Така велика й безборонна дитина…
Вона розповіла, що це телефонував один «огидний типчик», якого вона сама, на жаль, матеріалізувала в своєму житті, адже просто нудилась у відпустці, тому що тоді ще не уявляла, що на неї чекає нова зустріч. І що їй хотілося хоч будь-яких розваг у цьому спекотному й безвихідному серпні.
Поволі вона розповіла про дівчину з села Лісове і про її хлопця, котрого вона покинула заради іншого. Тепер цей хлопець не дає їй спокою. Єдине, про що не наважилася зізнатися, — про телефон. Як сказати, що вона його вкрала? Так, так, саме вкрала, адже одразу могла б повідомити про свою знахідку продавчині.
— Тепер цей Сергій телефонує й доповідає про результати свого безглуздого пошуку, — закінчила розповідати Марта. — Хоча мені здається, що він просто глузує з мене. А можливо, з нього глузує вона.
— Не думаю, що це жарти… — сказав він. — Люди зникають… І це серйозно. До того, як зайнятися бізнесом, я працював медекспертом і знаю, про що кажу. Мене непокоїть це твоє знайомство. І те, що він не лишає тебе в спокої.
— Відверто кажучи, — сказала Марта, — мене це теж непокоїть. Тим більше… — вона замислилась і не наважилася продовжувати, аби не розхвилювати його.
— Що?
— Тим більше, що мені здається, це він допік її своїми ревнощами. І він щось із нею зробив… І якби не я — ніхто б ні про що не дізнався. Я порушила його плани — стала свідком цієї історії.
Марта вперше так чітко сформулювала свої підозри, що вся картина склалася в її голові, ніби розсипані до того пазли.
— Треба заявити в міліцію! — рішуче сказала вона.
Дмитро сумно похитав головою:
— У тебе немає жодних доказів того, що вона в небезпеці. Єдиний аргумент — те, що дівчина ніби то зникла. Але вона може просто перебувати будь-де і будь з ким. Таку заяву ніхто не прийме.
— А що ж робити? — розгублено запитала вона.
— Певно, доведеться мені розібратися з ним по-чоловічому, — посміхнувся Дмитро. — Ти знаєш його координати?
Марта згадала лише назву фірми, де працює Сергій. Ані його телефону, ані адреси у неї не було. Їй дуже кортіло розповісти коханому про пригоду з телефонними погрозами, але вона знову вирішила — не варто.
Дмитро надто вразливий і запальний, він цього не подарує!
Нехай у всьому розбереться сам. Вона погладила його по плечу й відчула під рукою пружні біцепси.
Звісно, він позбавить її неприємностей.
* * *
Наступного ранку Марта їхала в метро, і серце її насвистувало мелодію, яку, як їй здавалося, чули всі, хто сидів поруч. Вирушаючи ранком на роботу, Дмитро лишив їй гроші на… путівники.
Марта здивувалася. А він із удаваною суворістю наказав їхати до найкращої книгарні, і набрати купу пізнавальних книжок і до вечора старанно простудіювати кожну, аби він знав, де вона хоче провести решту своєї відпустки.
Марта пручалася недовго. Хоча й попередила, що путівники вона обожнює й залюбки придбає із суто пізнавальною метою, а от щодо мандрів — треба подумати. По-перше, відпустки лишилося з котячі сльози, а по-друге — вона не може прийняти такий дорогий подарунок.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу