Ірен Роздобудько - Якби

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірен Роздобудько - Якби» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: «Клуб Семейного Досуга», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Якби: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Якби»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Якби можна було повернутися в минуле і щось змінити — хто про таке не мріяв?
Навіть успішній журналістці й начебто щасливій дружині Ніці є що виправити. Є дівчинка з понівеченою психікою, є хлопчик, для якого життя скінчилося зарано. То вона сама — Ніка, що й досі затинається, — і її друг, загиблий в автокатастрофі. Щоб зустрітися з ними, не треба вигадувати машину часу — досить просто увійти до свого старого під`їзду…
Ні, вона не з`їхала з глузду, то лікар порадив: вона ж хоче працювати на телебаченні! Чи чого вона насправді хоче? Урятувати товариша своїх дитячих ігор? Або у 80-х, у добу дефіциту, стати в чергу за справжнім коханням?

Якби — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Якби», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Стіл вже втратив свою первозданність, але, як годиться, для мене знайшлася добра порція олів’є і шматок пирога з капустою. І склянка нудотно-приторної «Варни», звісно, теж.

Я накинулася на все це, мов вовк. Тільки зараз згадала, що не їла майже добу. А чашка кави, випита ТАМ — на відстані тридцяти років уперед, — не рахується!

Я сиділа, затиснута з усіх боків галасливими незнайомцями, наставивши вуха і набравши до рота води. Голоси чула, мов крізь вату, — очевидно, так спрацював давно забутий приторний «шмурдяк» з красивою назвою болгарського містечка.

— …а всю шваль вже повивозили за сто перший кілометр. Сам бачив, як повій саджали до «газиків» і «жучків». Ну, я вам скажу — видовище! Вони верещать, ноги підіймають вище голови… — говорив молодик з розпашілим червоним обличчям, що сидів навпроти.

— Вся шваль лишилася там, де лишилася… — тихо буркнув мій сусіда зліва.

— Що маєш на увазі? — нашорошився мій візаві.

— Те, що чув. Уся, як ти кажеш, шваль лишилася у своїх кріслах. Місяць до Олімпіади, а вони, бач, уже місто чистять… Повії їм не догодили, навіть дивно…

— Митю, замовч!

Це вигукнула жінка з високою зачіскою — певно, дружина того «Миті» — і досить виразно штовхнула того ногою під столом, аж стіл здригнувся.

— Чому ж, нехай продовжує! — образився молодик. — Легко говорити, коли там не був. Я на відміну від тебе два місяці на будівництві олімпійського селища карячився і знаю, що кажу.

Він настромив огірок на виделку і смачно захрумтів ним, так, що бризки розсолу окропили моє обличчя. Жінка, що стояла біля вікна, перебираючи касети, повернулась в бік столу зі своєю реплікою:

— А мені здається це правильним: нема чого повій і бомжів іноземцям показувати. Це все одно, що продемонструвати зад замість обличчя. Сором для країни!

Молодик навпроти мене налив і простягнув їй через плече чарку з горілкою:

— Точно! Давай — за справедливість!

— А я за таку справедливість пити не буду… — буркнув той, кого назвали Митею.

— Тобі і не пропонується!

— Хлопці, не сваріться! — почувся жіночий голос з дальнього краю столу. — Краще скажи, Павле, чи правда, що у Москві тепер пепсі-коли хоч залийся?

— Ну, в нас на вокзалі її бабки теж продають. По десять «ре» за пляшку… — промовив хтось.

— Так то ж на вокзал треба їхати… — підхопила жінка з касетами.

— Так, люди, пепсі-кола є, - поважно сказав Павло. — Коли ми працювали, нам її привозили. Навіть у бляшанках! Щоправда, їх одразу розбирало начальство. Але в магазинах є. І фінська салямі теж з’явилася. Солона, як риба. Бр-р… Краще вже бутерброди з автоматів.

— Що за автомати?

— Стоять по гастрономах такі собі великі ящики, схожі на холодильник, з кількома відсіками для бутербродів з ковбасою, ватрушок та коржиків. Кидаєш монетку, відсік відчиняється — і бери бутерброд! Швидке харчування. Дуже зручно. Цивілізація! — захоплено розповідав Павло, буквально скроплюючи мене фонтанами огіркового розсолу.

— Кажуть, у нас теж скоро такі поставлять, — зневажливо пробурмотів Митя.

— А ще Паша звідти привіз соки в маленьких картонних пакетах. Смакота! — затуркотіла жінка, що сиділа біля мого візаві.

— Ага! — значущо підтвердив Павло. — Але лавочка зачинилась: тепер там бригада молдаванів працює. А я б, чесно кажучи, ще залишився. Поглянув би на відкриття Олімпіади хоч одним оком…

— «Цивілізація»! Я теж там відмахав три зміни — і завтра знову виїжджаю, — підхопив розмову мовчазний кремезний чоловік, якого я одразу не помітила. — Не знаю, як там у вас було, а я надивився на хабарництво, крадіжки і суцільне нехлюйство.

Він засопів, випив чарку і продовжував у шанобливій тиші: певно, він був тут найстаршим.

— Недооблицьовані стіни заливали білою фарбою, щоб було схоже на білу плитку, аби держкомісія прийняла. Думав: помітять. Ні фіга! Помітили — і прийняли, як миленькі. А вже скільки ментів переодягнених шастає — більше, ніж народу.

— Ну і правильно, а ти що хотів? Хіба безпека — це погано? — знову відгукнулась жінка біля вікна.

І далі загомоніли всі разом.

— А знаєте, що там кажуть: багато країн відмовились приїздити на Олімпіаду.

— Чому?!!

— На знак протесту…

— Проти чого протестують?

— Капіталісти завжди знайдуть причину вмочити нас…

— Проти війни в Афгані.

— Ну і правильно роблять! В наше село вже третю труну привезли. Пацанам по вісімнадцять років…

— Нудно, хлопці, нудно! — заплескала в долоні одна з жінок. — Ну про що ви завелися? Краще вип’ємо!! Пашо, Митю, дівчата — годі балакати! Танцювати хочеться! Я ж принесла нову платівку — закачаєшся!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Якби»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Якби» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Ірен Роздобудько - Останній діамант міледі
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки
Ірен Роздобудько
libcat.ru: книга без обложки
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Арсен
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Перейти темряву
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Все, що я хотіла сьогодні…
Ірен Роздобудько
libcat.ru: книга без обложки
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Ґудзик
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Ескорт у смерть
Ірен Роздобудько
Отзывы о книге «Якби»

Обсуждение, отзывы о книге «Якби» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x