Ірен Роздобудько - Якби

Заради чого?

Несподівано я згадала про Ярика.

Як могла про нього забути? Думала лише про дівчинку і про себе! Як завжди, виявила свій неперевершений егоїзм!

Ярик.

Хлопчик, який хотів зі мною одружитись.

Перша незворотна втрата.

Раптом згадала, як приємно було бачити його сьогодні, не важливо де — у маренні, божевіллі, у сні…

Я ж зовсім забула, який він був. Зовсім. Його подарунок — ведмедик Тедді — згорів разом з іншими речами. З ним згорів і біль-спогад про Ярика.

Якби все, що трапилось зі мною, було правдою — якоюсь неймовірною правдою, непояснимою, незбагненною, якимось дивом, що зійшло на мене, не важливо, яким чином, за що і навіщо, — я б могла попередити те лихо, запобігти, врятувати. Я ледь не підстрибнула на стільці. Ось що я маю зробити! Ось в чому полягає сенс цього дивного випадку.

Я поглянула на електронний календар: 3 червня!

Тобто — десять днів до тієї трагічної дати. І рівно стільки ж — до дня, коли я почала затинатися. Якби того літнього ранку…

Я вскочила і нервово заходила по кухні.

Ось воно — те ЯКБИ, про яке говорила бабця: « кожен вимовляє його по сто разів на день»…

Тільки я не входила до числа тих тисяч чи, як вона сказала, мільйонів. Адже спалила всі можливості будь-якого повернення навіть до пам’яті. Я заплющила очі, намагаючись уявити те полум’я.

І уявила: в ньому потріскували і згорталися в чорні рурки шкільні зошити, куди я записувала свої фантазії, обвуглювався старий бабусин ридикюль із колекцією флакончиків від парфумів, корчились і смерділи пластмасові ляльки, зникали листівки, що малювала на свята мамі, сумно дивився одним розплавленим оком ведмедик Тедді, плавились капронові стрічки, значки, альбом з марками, потріскували сірникові коробки з «секретиками»: ґудзиками, підібраними на вулиці, мертвими метеликами, пластиліновими чоловічками.

Не помітила, як за вікном посіріло.

Я не прихильниця зустрічі сходу сонця, хоча через часті безсоння бачила його багато разів і боялася цієї тривожної години. На межі дня і ночі може статися все, що завгодно. На цій межі на мене завжди чатують найбільші жахіття — ліжко розверзається, і я падаю, падаю вниз…

Сіре полотно неба поволі почало рожевіти, ніби його краї вмочили в полумисок з кров’ю.

Цвірінькнула перша пташка.

За нею — друга. І третя. Я випила пігулку проти головного болю.

Тихо прокралась до спальні і підкотилася під бік Мирося, поглянула на його спокійне обличчя.

Подумала: якби тоді не прийшла в ту редакцію, з ним би зараз лежала зовсім інша…

Я проспала ледь не до полудня.

Але встала бадьора і готова до дій. Вже не мучила себе запитаннями — що зі мною трапилось і навіщо.

Мирось пішов на роботу. Я знову ввімкнула ноутбук. Набрала у віконці дати і числа.

«Тисяча дев’ятсот вісімдесятий»…

Але спочатку варто було перевірити себе — що лишилося в пам’яті?

Того літа відбулися Олімпійські ігри в Москві і помер Висоцький. Йшла афганська війна.

Була б тоді старша, мабуть, згадала б ще щось. А так про ігри знала лише тому, що на екрані весь час показували ведмедика з кільцями на паску. І він мені категорично не подобався — був надто пласким, великим, з банальною посмішкою і круглими очима. Як на дитячий смак — досить несимпатичний.

А смерть Висоцького майже увесь наш двір сприйняв, як власну, — весь день з вікон линули досить погані магнітофонні записи його пісень, утворюючи неймовірну какофонію. Чоловіки нервово курили і розливали горілку під дерев’яними дахами дворових альтанок.

Афганістан… З цієї далекої і невідомої країни, котру у дворі називали «Афган», наприкінці того жахливого літа привезли труну з тілом сина тітоньки Ніни, і вона одразу постаріла…

Це і всі мої знання з приводу «великого життя», адже моє, «мале» — з загибеллю Ярика, Людиною в Чорному Капелюсі, розлученням батьків, — затулило від мене все інше. Чи могло бути інакше?!

Що я бачила на екрані монітора?

Перелік подій того червня, котрі ніяк не зачепили мене тоді і про які я мало що знала навіть зараз:

«1 червня 1980 — кількість загиблих в Північній Ірландії за період з 1969 року перевищила дві тисячі чоловік…»

«3 червня 1980 — внаслідок помилки американського комп’ютера, що повідомив про радянську ядерну атаку, в США оголошена ядерна тривога…»

«9 червня 1980 — у промові, виголошеній в Лондоні, Рой Дженкінс висунув ідею заснування у Великій Британії нової радикальної центристської партії…»