Олег Криштопа - Усі жінки курви

Коли Кіт починає нервово завивати на балконі, мене це дратує. Я відчуваю себе обманутим і зрадженим.

- Ну, шо ж тобі ше треба, паскудо мала, - кажу я йому. - Їсти маєш, пити маєш, хочеш, яйця тобі почухаю? Куди тебе тягне? Забув, як було минулого разу? Коли повернувся брудний, облізлий і з кліщами?

- Ау, ау, ау! - відповідає Кіт.

Природу не спинити.

- Я тебе каструю! - погрожую йому, але марно.

Відчиняю двері - і він прожогом вилітає надвір.

Всі жінки курви, хіба не так?

Може, я трохи прибрехав, якщо чесно, про батьків, але згрубша так воно і було. І взагалі, я не знаю жодної щасливої історії кохання - так щоб до гробу і після.

А ще кажуть, що серце - найсильніший м’яз людини. Я притримуюся іншої думки, яку поділяє частина науковців - що найсильніший м’яз насправді у щелепі. Щоб їсти, а не любити. Це важливіше. Необхідніше. А серце слабке. Хоча, з іншого боку, слабкість легко перетворити в силу.

Моя знайома О. і мій знайомий В. підозріло щаслива пара. Я спостерігаю за ними уже кілька років, намагаючись зрозуміти, що тут не так.

Обоє не дуже красиві, і цим ще більше пасують одне одному.

Між ними, правда, не помітно страшної пристрасті. На людях вони уважні одне до одного, але не більше. Ніяких там тримань за ручку, поцілунків взасмокт та інших атрибутів вічного кохання. Але я все одно їм не вірю. Не вірю, що вони люблять один одного і вже більше десяти років разом з любові. Хто би мені що не казав і не ставив їх у приклад.

Я почав вчащати до них і запрошувати їх в гості з однієї лише метою - розвінчати цей міф. Нехай всі знатимуть правду. Принаймні я точно знатиму, що так не буває, що все це лише видимість.

Їхньому синові 8 років. Вадим, або ж Вадик. Така звичайна, трохи пампуляста дитина, не схожа ні на маму, ні на тата. Може, вони його всиновили? А може, вони взагалі якісь сектанти?

Я розпитую у Вадика про школу, про дівчаток, чи він бува не закоханий. Він червоніє і заперечливо хитає головою. Я йому не вірю. Дарую йому літачка, щоб втертися в довіру. За будь-яку ціну дізнатися, що між ними насправді. Літачок справляє на Вадика враження.

- А шо це за модель? Воєнна?

- Нє, це Боїнг. Пасажирський. Американський.

Вадик розуміюче хитає головою, дякує і починає гудіти, бігаючи з літачком по квартирі.

О. і В. усміхнено спостерігають за сином.

Вони сидять за кілька метрів один від одного і навіть не намагаються наблизитися. У жодному з них, взятих окремо, нема нічого цікавого - звичайні посередні люди. Але разом… Він - типовий комп’ютерник. Подовгуваті окуляри, кульчик у вусі, чорне скуйовджене волосся з ранніми пасмами сивини. Говорить мало, але загалом може говорити про все на світі - кулінарію, політику, футбол, навіть комп’ютери. Ліниво, завченими фразами. Тільки про жінок він ніколи не говорить, навіть за відсутності власної.

- Всі жінки курви, - беру я його якось на понт.

Він мовчить, але важко зрозуміти, чи зі згоди, чи з ніяковості.

Вона - журналіст і водночас домогосподарка. Ідеальна пересічна українка. Пише статті, годує чоловіка і виховує сина. Що ще потрібно для щастя? Шкода, що вона не медсестра, а він не космонавт.

Усі принципові рішення приймає саме вона. Вона поглядом примушує його замовкнути, коли він ляпає дурницю, вона ж заохочує його до розмови, коли він набундючено мовчить, типовим: правда ж, любий?

- Всі жінки курви, правда ж, любий? - повернувшись від них, запитую я у Кота.

- Йоб твою на хуй, блядь, мать! - лаконічно відповідає Кіт.

Взагалі вони дуже підозрілі, ці О. і В., у них однозначно є якась таємниця, яка їх пов’язує, можливо, спільно скоєно вбивство? Час до часу у них вдома збирається товариство, і я, як найкращий друг родини, там неодмінно присутній. Для цієї ролі мені доводиться інколи зичити їм гроші і вникати у їхні фінансові проблеми - збільшилася оренда квартири, Вадикові купили ровера, у школі ремонт, вони планують купити авто, скільки можна платити за цікавість? Крім цих фінансових справ нас нічого не пов’язує. Більше того, у О. і В. теж майже нема спільного. Вона зовсім не розуміється на комп’ютерах, йому крім напівпровідників нічого не потрібно. Вечірки у їхній винайнятій однокімнатній квартирі - це щось жахливо занудне. Кілька випадкових спільних знайомих, стіл з салатом, картоплею і м’ясом, Вадик у кутку, який робить уроки і прислухається до розмов дорослих. А що там слухати - політика, спорт, обмивання кісточок знайомим. Години за дві - три, коли на столі лише об’їдки і порожні пляшки, всі починають розходитися. Нікому не хочеться залишитись, окрім мене. Він допомагає прибрати їй зі столу. Це не чіпай, каже вона, це я сама. Так, люба. Подай то, любий. Так, люба. Я дивлюся на їхні книги. Випадкове зібрання. Нічого, що дало б хоч якесь пояснення. Нахиляюся над Вадиковими зошитами і допомагаю йому розв’язати задачку з математики.