Олег Криштопа - Усі жінки курви

Мама натомість приїхала з Заходу. Її батьків депортували під час операції Вісла. Деякий час вони пробували адаптуватися до колгоспного життя, а потім лишили помирати своїх предків і чужу хату в каньйоні Дністра, а самі пішки з клунками і дітьми на плечах навмання подалися до міста. На шкільних фото у мами загадкова усмішка і пишна руса коса. Якраз з класу 6-го коса починає виразно темніти аж до космічно чорного. Батьки обидвох багато працюють і пізно повертаються додому. Обоє мешкають в одному дворі. В обох ключ бовтається на шиї.

Правда, у мами є старший брат, якому вона, як жінка, повинна зготувати їсти. Крім того, вона надто старанна учениця - вона приїхала з села до міста і ще повинна щось доводити, вибиватись, пробиватись, фартушок мусить бути випраний і випрасуваний, піонерський галстук блистіти, «Служу Савєцкаму Саюзу» на уроках військової підготовки вона кричить найголосніше, у шкільному хорі вона бере найвищі ноти, аж зриває собі голос, четвірка в табелі з російської мови - сімейна драма, «золоту медаль» все одно віддадуть іншим - її батьки звичайні роботяги з сумнівним польським минулим.

Але інколи - я в цьому впевнений, хоч ніхто про це і не розказував, навіть навпаки заперечували всі, і жодних фотографій, жодних речових доказів - вона залишалася надворі допізна разом із ним. Може, встигала нагодувати старшого брата, швидко зробити уроки - от справжня причина відсутності «золота»! - і щось таки тягнуло її на всі ці запахи прілої землі і перших весняних паростків. Боже, як все це банально! Котячий нявкіт, забігані хлопці, які ганяють м’яч, розчервонілий, впрілий тато мусить встигнути забити гол, в обіймах товаришів бачить її, усміхається, тепер цей гол має уже подвійний, потрійний сенс. Дівчата, напевно, стрибають в гумки, а може й ні, я не знаю, чим тоді займалися дівчатка, як не знаю, чим вони займаються зараз.

Хлопці починають розходитись. Першим залишає двір власник м’яча - з балкона на нього кричать батьки, точніше мама - дебела 50-річна жінка. Його батько - 45-річний алкоголік, худий, з червоним носом, екс-футболіст, учора кумир двору - повільно, похитуючись наближається до дверей під’їзду. Всі напружено чекають.

Мій тато підходить до мами і каже їй, щоб вона не боялася, бо до цього вже всі звикли. Дії розписані, вистава відбувається з точністю до сотих секунди, але весь двір все одно на кілька хвилин затамовує подих і дивиться, як вперше.

З прочинених балконних дверей долинає груба жіноча сварка. Слів не добирають і моя мама червоніє. Тонкий чоловічий голос тихо пробує виправдовуватись. Лунають звуки ударів, брязкіт. Потім, фінальний акорд - на балкон виходить жінка-переможниця з тілом свого чоловіка в руках над головою. Її лице напружене як у важкоатлета, який побив світовий рекорд. Тільки-но розпочавши політ, чоловік вигукує своє обов’язкове «йобтвоюмать», вдаряється до клумби, кілька секунд лежить, потім з допомогою дітей встає, обтрушується і… повертається до під’їзду. Він її любить, якось замріяно пояснює мій тато моїй мамі. Може в цей момент вони кинули свій жереб, встановили правила, спроектували свої майбутні стосунки.

Своїх батьків вони майже не бачили. Те, що між батьками - це точно не любов, любов тільки в книжках і далеко, щось страшно романтичне. Може таке, як це - він п’є, бо її любить, і думає, що вона його не любить, бо б’є. Вона б’є його, бо насправді теж любить і хоче, щоб він не пив, і думає, що якщо він п’є, то не любить її. Добре, що вони жили на другому поверсі, і він помер від свого цирозу.

Без м’яча хлопцям стає нудно. Тато вигадує якісь нові забави, навіть виносить з дому розбитий минулого тижня велосипед, залазить на дерева, починає військову кампанію проти сусіднього двору. Марно. З вікон одна за одною висуваються голови батьків і різними голосами кличуть дітлахів додому. З кухонь смачно пахне, надворі темно і діти зникають в норах під’їздів. Моя мама залишається до останнього. Її ніхто не кличе, брат нагодований, і може навіть сам пішов гуляти. У нього перше побачення, він вилив на долоню і розтер по щоках трохи татового смердючого одеколону, що буде виявлено і покарано стусанами. Менше з тим. Мої тато і мама ввечері, вже темно, і весна, і запахи, і коти, а вони самі у дворі. Тільки вони - і йому не треба напружувати фантазію, щоб вона залишилась, бо їй все одно нікуди йти. Вони залазять на дерево - видно місяць і зірки, і з’являється щось таке щемливо-дражливе, і ти впускаєш його в себе, і тобі страшно добре і водночас зле від того, що ти не впевнений, чи це взаємно. Їхні ключі на шиях вдаряються і дзеленчать як у корів на пасовиську, видаючи схованку між несміливими паростками листя.