Галина Вдовиченко - Купальниця

цифру, я скажу про це чоловікові.

Насправді Анна зовсім не розуміла цієї дівчини. Та скіль-

ки їй там платять, на тому телебаченні та в театрі? Прибирає, мабуть. Вправляється зі шваброю, нахапалась роботи, як суч-

ка бліх. Чоловік безробітний, зрозуміло з першого погляду, а за помешкання треба платити, а витрати на кожному кро-

ці, а те, а се. Сама ще кілька років тому жила в злиднях, поки

вдале заміжжя не вирішило всіх проблем. А тепер їй усі за-

здрять, і ця Кароліна теж.

— Скільки? — повторила вона.

— Ви мене не зрозуміли, я не набиваю ціну. Лише відвер-

то пояснюю, що не маю зараз багато вільного часу. Однак Ле-

ся стала мені близькою людиною… І я відчуваю… відпові-

дальність.

Недолуго прозвучало, вже подумки додала Кароліна; не

знайшла вона точних слів, щоб пояснити, чому вона готова

і далі приходити до маленької Лесі, щоправда, ненадовго.

Анна зверхньо звела брови, але змовчала.

Швидше інтуїтивно, аніж усвідомлено, Кароліна тримала

зараз правильну лінію поведінки: не звертала уваги на заро-

188

зумілість у тоні Анни, її жестах та словах, яка звикло проска-

кувала навіть тепер. Зазвичай на своїй території Анна щедро

демонструвала оточенню свої надумані переваги, вивищува-

лась над усіма. Але сьогодні вона була сама не своя і дивува-

лася тому, що стримується, добирає слова і не поспішає

з оцінками та звинуваченнями.

— Гроші, звичайно, потрібні, — погодилась Кароліна, —

тому я знаходитиму, скажімо, дві-три, іноді чотири години на

день. І в ці години ми з малою будемо бавитись, читати, гуля-

ти, а на заняття до того садочка… чи студії…

— …школи раннього розвитку, — виправила Анна.

— …до школи раннього розвитку, — погодилась Каролі-

на, — могла б Лесю водити інша нянечка і чекати її там, це не-

складно.

Гостя мовчки розглядала корону кахельної пічки. А тоді

підвелась, скинула шубку, знову сіла і замислилась. Тоді на-

брала номер на мобілці.

— Ігоре, — сказала схвильовано, — заїдь за нами. Чуприн-

ки, 38.

І вислухавши відповідь, вибухнула:

— Ні! Не водій! Сам заїдь. Я й без тебе можу таксі викли-

кати. Забери нас! Ти ще не знаєш, що сталося, а вже скидаєш

нас на інших. Сам забери, чуєш?!

Вона ридала так, що зуби цокотіли об край склянки з во-

дою, по яку Кароліна збігала на кухню. Кароліна вмовляла: тихіше, Леся налякається…

А тоді розмовляли до приїзду Ігоря Юрійовича, і щось та-

ки змінилося між ними за ті півгодини, коли одна плакала, а друга її заспокоювала.

* * *

Тільки згодом Кароліна зрозуміла, на який безпрецедентний

експеримент погодилось керівництво телеканалу з початком

нового року. Випадкова дівчина з хорошою дикцією у прямо-

189

му ефірі читає уривок з книжки. Короткий уривок, на хвилину-

дві… Перший тиждень ніхто нічого навіть не пояснює. Інтри-

гують глядача.

Кароліна з’являється на екрані, розгортає книжку — і бе-

реться читати. Неодмінно в прямому ефірі, такою була умова

Аліни Стахівни, тієї жінки з гарною ходою. Пояснення буде

згодом, каже Аліна Стахівна. Вони за тиждень пояснять, що

відбувається. А наразі нехай глядач дивується. Прийде час, і ве-

дуча ранкової програми скаже: ви, мабуть, помітили, що наші

телеефіри починаються тепер незвично. Ми і надалі читатиме-

мо уривки з книжок, ми впевнені, скаже, що ця ранкова хви-

лина не минатиме для вас даремно.

Аліна Стахівна не боялась, що Кароліна в прямому ефірі

зіб’ється, чи розгубиться, чи станеться щось інше, несподіва-

не. Ця дівчина трималась перед камерою з таким вмінням, яке

іноді не виробляється й роками праці. Для неї ця впевненість

була природною. Вона нічого не чула про уроки сценічної мо-

ви, не працювала над дикцією та артикуляцією. Підсвідомо ро-

зуміла, як варто читати текст, у якому темпі, щоб слухач сприй-

мав його.

Свій сьогоднішній уривок перед ефіром прочитала вже двічі, щоб не помилитись із наголосом у деяких словах. Даремно во-

на свою шафу патрала — її одягнули у класичну трикотажну

сукню (маленька чорна сукня, мамина мрія), яку надав якийсь

там бутик, припудрили обличчя, виклали пишне волосся низь-

ким вузлом на потилиці. Нічого особливого із зовнішністю ро-

бити не треба, попередила Аліна Стахівна. Торкнулася руки Ка-

роліни: все добре! Читай, як читала перед нами, не хвилюйся.

На моніторі замиготіли цифри у зворотному порядку: 10, 9, 8, 7… Кароліна відчувала себе зараз, як тоді, коли грає зі свої-