Галина Вдовиченко - Купальниця

і вмикають кавоварки.

Першу, яку запросили до студії, довго не тримали. Вона ви-

йшла розпашіла й заскочена. До неї одразу кинулись із запи-

таннями: «Ну що там? Що казали робити?» — «Дають книжку, просять прочитати уривок». — «А про себе щось розказува-

ла?» — «Ні, про себе ніхто не питав. Там такий лисий сидить, прискіпується, — попередила дівчина. — «Досить! Досить!» —

передражнила вона. «А результати коли?» Знизала плечима, і за сумку, і бігом, поки сльози не бризнули з очей.

Коли дійшла черга до Кароліни, комісія вже помітно вто-

милася. Так принаймні їй видалось, коли вона переступила

через усі чорні переплутані кабелі на підлозі і зупинилась під

яскравим світлом. З лівого боку гріло, там працював обігрі-

вач «УФО», праворуч тягнуло холодом. Павільйон не опалю-

вали. Пахло кавою.

За столом навпроти повний дядько в окулярах гортав па-

пери. Лисого, схожого на Брюса Вілліса, цікавило, чого кава

не солодка. «Руслано, ми що, цукру не маємо?» — запитував

180

когось у глибині студії, відставляючи вбік горнятко. Серед

дядьків була одна жінка — струнка й доглянута. Вона одна

відповіла на «Доброго дня!», а чоловіки озвались не одразу.

— Скільки вас ще там? — запитав лисий, висипав вміст па-

перового пакетика в горнятко та помішав ложкою.

— Троє, — відповіла Кароліна.

— Так! — зупинив він розмови, тричі плеснув у доло-

ні. — Увага! Ще трохи, — це до своїх колег. І до Кароліни: —

Готові?

Кароліна підтвердила кивком.

Жінка вийшла з-за столу і ходою Марини, досконалою хо-

дою дружини брата, наблизилась до Кароліни:

— Ось книжка, прочитайте нам кілька речень з неї. Про-

сто уявіть, що поруч друзі. Ви серед своїх. Читайте без над-

риву, без пафосу.

І повернулась за стіл.

Кароліна розгорнула невеличку книжку з потертими кути-

ками. Текст починався з великої літери Ц, забраної у фігурну

рамку.

— Це дивне почуття, що затопило мене солодкою млістю,

я не зважуюсь назвати гарним і суворим словом — печаль, —

Кароліна зупинилась і глянула на людей за столом.

Перед Брюсом Віллісом парувало горнятко. Жінка охопи-

ла себе руками і уважно слухала, не зводячи очей з Кароліни.

Дядько в окулярах дивився у папери.

Кароліна повернулась до тексту.

— Це почуття таке повнокровне і таке егоїстичне, що ме-

ні соромно за нього, а печаль завжди видавалася мені шля-

хетною. Я ніколи її не знала — почувала звичайно нудьгу, жаль, зрідка докори сумління. А тепер щось огорнуло мене

ніжно-тремтливе, наче шовк, відмежовуючи од інших людей.

Ніхто не зупиняв Кароліну, у студії було тихо — ані шур-

хоту паперів, ні стукоту горнятка об стіл. І вона провади-

ла далі:

181

— Того літа я мала сімнадцять років і почувалася безмеж-

но щасливою. «Рештою світу» для мене був мій батько та йо-

го коханка Ельза…

— Так! — пролунав жіночий голос. — Приблизно так це

має виглядати.

Кароліна опустила книжку.

Жінка підхопилась, стрімко повернулась до Кароліни. До-

сконала хода у пришвидшеному варіанті.

— Ось тут, — вона показала за її спину — стелаж з книж-

ками. Ведуча заходить у кадр, знімає з полички книжку, у книжці — закладка. Читає уривок. Абзац-два, не більше. Ка-

же: «Це Франсуаза Саган “Здрастуй, печаль!”». Для прикла-

ду. І далі фраза: «Нехай у вашому новому дні буде хоч дві сто-

рінки доброї книжки!»

— Трохи задовга фраза, — перериває її лисий.

— Як на мене нормальна, — не погоджується жінка.

— О восьмій ранку це все відбувається? — уточнює він. —

Усе це о восьмій ранку, я правильно зрозумів? — у його голо-

сі іронія.

— О восьмій ранку! — занадто гаряче реагує жінка. —

«Книжкова хвилинка», а не «це все». І закінчувати день бу-

ло б добре тим самим уривком. У записі. Таке літературно-

книжкове обрамлення дня. І кожного разу — новий уривок.

Може, хтось бодай перед сном читатиме. І так день у день. Ін-

ше, інше, інше… І давнє, і найновіше. Маленький уривок —

і незмінна фраза: «Нехай у вашому дні буде хоч дві сторінки

доброї книжки!»

— А перехід до новин? — озвався грубасик. Він нарешті

підніс голову від своїх паперів. — Чи воно буде органічно ви-

глядати?

Жінка повернулась до Кароліни спиною:

— Що тебе напружує?.. Цілковито органічний перехід.

Ранкове привітання. Мікродоза живого читання, гомеопатич-

ний варіант, крапелька в морі, брязкальце, на звук якого