Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

— Де ви знайшли цю… цю річ?

Зінаїда зиркнула на Таумі й собі злякалася. Жах просвічувався із зіниць чорношкірої гості.

— Таві-Табуку! — прошептала вона.

Зінаїда не зрозуміла цих слів. Зате Таумі гарячково шукала відповіді: звідки взялася тут пластина-трикутник? Адже ту, що вона бачила в Нью-Йорку, покійний Джавіртан знайшов в Африці, у могилі Туммі Маліколоне. Може, це та сама пластина? Яка дивним чином перемістилася сюди. Чи така річ мала бути і в могилі білої мамби?

Отож є поєднання двох відьом, двох чарівниць? Куди ж дівається її невіра в цю історію? Тобто містичну частину цієї історії, бо поїхала вона сюди, лише поступаючись шантажу й натиску та ще й спокушена черговим великим заробітком.

— Де ви взяли цього… Таві-Табуку, цю річ? — перепитала Таумі.

Зінаїда переклала.

— А що сталося? — вигукнула Софія Петрівна.

— Негайно відповідай, — з притиском сказала Зінаїда.

Софія Петрівна сказала, що бабуся… Бабуся передала родинний переказ. Начеб цю пластину привіз звідкись їхній деякий предок. Він був у козацькому війську Богдана Хмельницького, яке допомагало французам відбивати в англійців якусь фортецю. Та той предок, його нібито звали Марком, там, у Франції, й лишився, бо закохався у вродливу француженку. Та її батько сказав, що не віддасть доньку за голодранця та ще й з дикої східної напівварварської країни. І тоді Марко вирішив найнятися матросом на корабель, який плив до Вест-Індії. Там він потрапив до піратської компанії, яка займалася постачанням рабів для плантацій на якомусь острові.

— Гаїті? — перепитала Таумі.

— Може, й Гаїті, — сказала Софія Петрівна. — Він кілька разів плавав до Африки. А тоді із золотом і грошима повернувся до Франції. Та його дівчина вже вийшла заміж. Мала дітей. І тоді Марко через всю Європу помандрував в України. Та не на Січ, а додому, на Полісся. Дорогою був пару раз пограбований, отож привіз тільки цю пластину, зашиту в підкладці сюртука. Та не став її продавати, а нащадкам велів берегти, як зіницю ока, нікому не віддавати, берегти в роду.

«Виходить, я потрапила сюди не випадково», — подумала Таумі.

Але що означала наявність саме в цьому селі цієї пластини-трикутника, вона не знала.

«Пора додому, — подумала Таумі. — Дуже пора. Я стомилася. Де ж череп? Ні, нехай він лишається тут. Мені світове панування не потрібне. Я й так одна з королев цього світу. Хочу до Костьї. До Маріонелли. Хочу на могилу брата. Хочу…»

Вона заплющила очі. Простягла руку.

— Дай їй цю бісову пластину, — скомандувала Зінаїда.

Софія Петрівна послухалася. Із заплющеними очима Таумі взяла пластину й поклала на долоню.

— Туммі Маліколоне, — прошептала вона. — Ти живеш і тут, Туммі Маліколоне.

Вона погладила пластину і розплющила очі.

— Ви знаєте, що таке священний сон в Африці? — спитала вона у Зінаїди.

— Ні, — сказала та.

— Є два види цього сну, — пояснила Таумі. — Перший, коли людина після молитви місцевим богам іде у савану й знаходить там абсолютно безлюдне місце. Вільне не тільки від людей, а й від звірів. Лягає на землю, розкинувши руки.

І дивиться на небо, доки не засне. Прокинувшись, така людина стає вдвічі мудрішою, особливо, якщо спала не менше доби.

Вона замовкла і спитала, чи міс Зіна вірить у це.

— Не знаю, — сказала Зіна. — А другий вид сну?

— Коли людина бере в руки якийсь предмет, який їй особливо дорогий і на придбання якого вона затратила багато сил, кладе на простягнуту долоню і стоїть, доки теж не засне. Якщо зможе заснути — цей омріяний предмет принесе їй щастя. Якщо ні — його треба викинути.

— Дивно, — сказала Зінаїда.

— Дивно, — згодилася Таумі. — Спробуйте… Нехай ця жінка спробує колись заснути із цим… золотим трикутником.

— Ви вважаєте, що їй це треба зробити? — сказала Зінаїда.

— Не знаю.

І тут Таумі відчула — шкірою, всім своїм єством — треба негайно покидати це село. У цій пластині загроза. Їй особисто. Їй про це сказала сама Таві-Табуку, коли взяла до рук. Таке ось відчуття.

І вона поспішно промовила:

— Все, мені пора. Сподіваюся, містер Джордж відвезе мене до Києва?

— Відвезе, — сказала Зінаїда.

Попри прохання Таумі відмовилася обідати. Софія Петрівна поклала їй у торбину десяток добірних яблук, дві банки — зі смородиновим і ожиновим варенням і ще дві — з грибами.

— Відмова означає образу? — спитала Таумі у Зінаїди.

— Означає образу.

Таумі Ремпбелл щедро розплатилася із Зінаїдою і Георгієм Семеновичем. Тицьнула й Іванові стодоларову купюру.