Юрій Андрухович - Таємниця. Замість роману

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Андрухович - Таємниця. Замість роману» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Таємниця. Замість роману: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Таємниця. Замість роману»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Під час свого перебування у Берліні в 2005—2006 роках Юрій Андрухович почав писати роман, який потім нібито знищив сам. В цей час для інтерв'ю до нього навідався журналіст Еґон Альт, якому письменник протягом семи днів розповідав про різні періоди свого життя. Пізніше Андрухович нібито отримав поштою записи всіх цих розмов і звістку, що журналіст загинув у автокатастрофі. Письменник взявся за розшифрування цих розмов, які й увійшли до книги.

Таємниця. Замість роману — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Таємниця. Замість роману», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Але досить частими є натяки на світло і смерть. А також на буяння зелені. Вона того літа і справді так і поперла звідусіль — можливо, справді від радіації? Так ніби влаштувала нам прощальний сезон. Тому мені й писалося щось таке, як Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине. // Ми поспішаємо жити, немов після мору. // Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору, // ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне. Або у «Повчальній травневій прогулянці», де з’являються приозерні городи і маленькі землевласники, що визбирують ранню і рясну полуницю, анітрохи не дивуючись

такій невблаганній земній родючості. Уявляєш — невблаганній родючості? Урожай смерті, полунична агонія. Ну і таке інше. Скажімо, «Футбол на монастирському подвір’ї» починається з того, що такої зелені не бачено сто років, а може й більше. Слід було тільки виразно наголосити слово такої. Або «Країна дітей», де знову з’являється це недобре світло: і згіркле світло плеще променево. Чому саме згіркле? Бо чорнобиль — це полин, а полин гіркий. І який там Павло Алеппський, яке ХVІІ століття? Але це занадто специфічно — ти не знаєш контексту.

Зате я розумію, що пишучи «Середмістя», ти став на слизький шлях класицизму.

Аж так? Можливо. Можливо, що навіть не можливо, а точно. «Середмістя» — це книжка, в якій мене вперше ловить за яйця проминання часу. Я почав писати ці вірші, коли мені було 25, а фактично завершив десь у 27. Якоюсь мірою це моя прихована біографія. Тобто це насправді не вірші, а події. «Колискова першого дня» — це перше побачення з Тарасом, якого ми щойно привезли з пологового і звідси передчуття весни, запах перших пролісків у западанні сутінків. «Опівнічний політ з Високого Замку» — це одна з моїх зрад, але швидше лірична — з тих, коли сексуальне збудження ближче до світанку виявляється просто ідіотським непорозумінням. «Її пальтечко радісне й червоне» — це про Софійку, по середах увечері я зазвичай приводив її з дитсадка. Я вичікував у передпокої, поки вона однією з останніх тихенько вислизала з-за столу, їх там вічно годували вареною рибою з тертим буряком, цього неможливо було їсти, хіба що розмазати по тарілці. «Футбол на монастирському подвір’ї» — це наші з Ніною блукання у старому Чернігові. А «Серпень. Дністер» — це ми з Мідянкою в гостях у Вано Пеника, в його селі над Дністром, там і справді сильно відчувається тисячолітня спека, а з лопухів так і лізуть усякі археологічні уламки. Я в ті роки шалено любив поезії Філіпа Ларкіна, звісно, в російських перекладах, бо українських ще не було, і десь часом підхоплював його інтонації. Джон Сідгартга казав про Ларкіна very fucking poet, він одного разу спиздив для мене в публічній бібліотеці міста Ноттінґам книгу його вибраних віршів. Але це так, мимохідь. Джон Сідгартга ще постане перед нами, я сподіваюся. Ти ж запитаєш про нього, правда?

Правда.

Так от, «Середмістя» — це подальше відкривання Франика. Його, «Середмістя», архітектура і весь цей спориш на уламках кераміки — це дальше занурення у своє місто. Звичайно, там залишається ще досить багато Львова, «Три балади», наприклад. Але передусім це Франик, міфологізація простору, в якому я так чи інакше мусив намацати свої улюблені вузли сполучень. Виявилося, що цей простір уже переважно описаний, але фрагментами і лише на рівні чернеток, якихось етюдів, начерків. У ті часи мені щоразу траплялися люди з першоджерелами. Від них я позичав переписані їхніми ж руками таємні зошити — шматки Баронча, виписки з Шарловського. Однак передусім я читав з будинків, дерев і каменів. Я пізнавав усе нових і нових типів, вони здалися мені вже навіть не типами, а архетипами, паралельно присутніми у кількох інших вимірах, це стало моїм черговим зайобом — писання їхніх портретів, угадування в кожному з них нескінченних шарів і нашарувань. З одного боку ми були друзями і багато разом пиячили, переважно в майстерні Олега Заставного, в глибині одного з таких типово франиківських подвір’їв, де тебе абсолютно накриває всією колишньою містечковістю. Гаслом тих часів, отже, мені видається «Ми пили в Олеговій майстерні». Ми пили попри антиалкогольний указ і повсюдно порозставлювані на таких, як ми, пастки медвитверезників. Ми пили і зачаровувалися навзаєм. З іншого боку я намагався відчитати в кожному з них його власну гіперметафору. У «Середмісті» таких віршів є, здається, чотири: «Циган Василь», «Фульмен», «Фотопавло» і «Ярослав Ґарсія Лорка».

Ого! Хто цей останній?

Ти потрапляєш у десятку, коли запитуєш саме про нього. Ярослав Довган! Поет і мій кум, а також кум і мій поет. Ми ще не знались, а до мене вже гнало хвилю: Довган, Довган, Довган. Гандов, як сам він пізніше себе назвав. З ним вийшло трохи так, як із двійниками. Не знаю, чи тобі доводилося таке пережити, мені доволі часто. Ти йдеш яким-небудь містом і раптом бачиш, як тобі назустріч суне хтось, кого ти знаєш. Хоч міг уже років з десять не траплятися. Ти не встигаєш навіть здивуватись, а твій знайомий уже зовсім близько, і тут ти розумієш: це ніякий не знайомий, ця людина просто надзвичайно схожа на твого знайомого, такий собі двійник. І в усьому цьому не було б нічого містичного, якби хвилин через шість-сім після цього тобі таки справді не зустрічався той самий знайомий — цього разу вже дійсний. Я думаю, що наші знайомі просто висилають поперед себе всіх тих двійників. Це так, ніби вони готують нас до зустрічі із собою. Траплялося?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Таємниця. Замість роману»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Таємниця. Замість роману» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Таємниця. Замість роману»

Обсуждение, отзывы о книге «Таємниця. Замість роману» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x