Олександр Волков - Таємниця покинутого замку

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Художник ОЛЕКСАНДР КОВАЛЬ

Переклав з російської МИХАЙЛО ЗЯБЛЮК

Перекладено за виданням: Волков А. М. Желтый Туман. Тайна заброшенного замка. — Кишинев: Литература артистикэ, 1987

арівну країну та її столицю Смарагдове місто населяли племена маленьких людей — Жуванів, Мигунів, Балакунів, які мали дуже добру пам'ять про все, що викликало в них подив.

Дивовижною для них була поява дівчини Еллі, коли її будиночок розчавив злу чарівницю Гінгему, наче порожню шкаралупу від яйця. Недарма Еллі назвали після цього феєю Будиночка, що карає.

Не менше здивувалися жителі Чарівної країни, коли побачили сестру Еллі — Енні. Вона теж з'явилася перед ними, немов казкова фея. Примчала на незвичайному мулі, який живився сонячним світлом, і в неї на голові був срібний обруч, що робив невидимим кожного, хто його надівав і торкався рубінової зірочки.

Ще багато-багато див траплялося в Чарівній країні, про які могли розповісти її жителі. Тільки про одне диво вони майже нічого не знали — про те, як їхня країна стала Чарівною. Адже вона не завжди була відгороджена од решти світу Великою пустелею і оточена неприступними Кругосвітніми горами. Не завжди над нею сяяло вічне сонце, а птахи і звірі розмовляли людською мовою.

Чарівною вона стала за бажанням великої людини Гуррікапа.

Гуррікап у ті часи був уже старий, думав про відпочинок, йому хотілося спокою і самотності. Могутній чародій спорудив собі замок оддалік від Чарівної країни, аж біля гір, і суворо-пресуворо заборонив її мешканцям наближатися до свого житла, навіть власне ім'я не дозволяв згадувати.

Жителі хоча й дивувалися, але повірили, що Гуррікану справді ніхто не потрібен. Минали віки й тисячоліття. Тихі маленькі люди, виконуючи наказ чародія, намагалися не згадувати про нього, ніколи більше не бачили його. Так і сталося, що дива Гуррікапа почали поступово забуватися.

Зате всякому злу добрі жителі країни Гуррікапа не вміли дивуватися і тому пам'ятали його недовго. Вже скільки бід приніс їм Урфін Джюс, прагнучи завоювати Чарівну країну спочатку зі своїми дерев'яними со. датами, а потім з багаточисленною армісю Марраиів. І що ж?

Лишень Урфін задумався над своєю долею і відмовився допомагати злій чаклунці Арахні, як добрі жителі одразу пробачили йому всі образи і стали вважати доброю людиною. Вони вірили: той, хто зробив добро хоч раз, уже не захоче повертатися до злих вчинків.

Найцікавіше те, що саме так і сталося згодом.

Ну, а після того, як друзі з Білого світу Енні, Тім і моряк Чарлі допомогли їм перемогти чаклунку Арах ну, вони знову весело дивилися на небо, яскраво-яскраво синє, де наче і не було Жовтого Туману, насланого Арахною.

Славні жителі Чарівної країни знову жили спокійно і щасливо, нізвідки не чекали біди. А вона наближалася, — і хто б міг подумати? — саме з ясного неба.

Головний космічний зореліт з планети Рамерія вже наближався до Землі. Він мчав у світовому просторі з нечуваною швидкістю — сто п'ятдесят тисяч кілометрів за секунду. Як записав у бортовому журналі штурман інопланетян Кау-Рук, «борознив міжзоряну пустелю сімнадцять років». За цей час космічний корабель подолав величезний шлях, який світло — найпрудкіший гінець у Всесвіті (здатний пронестися зі швидкістю триста кілометрів за секунду) — пройшов би за дев'ять літ. Така велика відстань від Рамерії до Землі.

Але чужинницькі зоренавти навіть не помічали польоту. Для них час зупинився ще тоді, коли майже весь екіпаж корабля був переведений у стан анабіозу (так називають тривалий сон під час переохолодження) і занурений у спеціальні відсіки польотного сну. Там зоренавти спали добрих сімнадцять років.