Олександр Волков: Таємниця покинутого замку

На Рамерії були такі іграшки — божки з головами, які хитаються; арзаки вирізали їх з каменю для дітей менвітів. Отож, наче слухняні божки, астрономи всі разом захитали головами, погоджуючись з Баан-Ну.

— Наша справа дуже проста, — вів далі генерал, — ми сядемо в будь-якому місці Белліори і побудуємо місто.

Баан-Ну не сказав би так просто, коли б не було штурмана. Командира завжди тягло до барвистих описів небезпек, колишніх і майбутніх. Але Кау-Рук не розумів небилиць.

Штурман зручно сидів у кріслі, похитуючи головою, але не як слухняний божок, а з сумнівом. Він уважно слухав командира.

— А якщо Белліора заселена? — запитав Кау-Рук.

— За попередніми даними, там нікого нема, — заперечив Баан-Ну.

— А якщо є? — наполягав штурман. — Ось астрономи твердить: Белліора квітуча. Тоді можуть на пій бути й істоти, подібні до людей.

— Тим гірше для них! — жорстко, із самовпевненістю, характерною для завойовників, сказав генерал. — Ми знищимо більшу частину жителів, а решту перетворимо на рабів, як це вже вробили з арзаками. Нехай служать нам віддано, як арзаки, — додав він роздратовано.

Кау-Рук схилив голову на знак згоди, він не хотів гнівити командира.

— Мова не про це, — заспокоївшись, повідомив Баан-Ну, — Белліора перед нами. Наш корабель повинен облетіти її якомога більше разів. Белліору слід добре роздивитися через телекамери й сфотографувати. Фізики візьмуть проби повітря на різних висотах, визначать величину атмосферного тиску, математики обчислять силу тяжіння. Отже, до роботи.

Передусім, техніки, і з ними Ільсор, наділи скафандри і, вийшовши через шлюз, оглянули обшивку зорельота. Колись дзеркальна поверхня вкрилася заглибинами, вибоїнами — слідами зіткнень корабля з потоками космічного пилу і осколками метеоритів. Ніби невідомий карбувальник сантиметр за сантиметром сімнадцять довгих років обробляв її, покривши загадковими візерунками. Заглибини саме і знадобилися, їх використали, коли в допомогою розпилювачів почати покривати обшивку вогнетривким матеріалом. Без цього зореліт згорів би при вході в земну атмосферу. Покриття було передбачено Ільсором і не тільки захищало зореліт від вогню, а й робило його невловимим для радіохвиль на той випадок, коли на Землі були б локатори, які посилали б ці хвилі.

оки на небі тривав політ інопланетян, у Чарівній країні життя ішло своїм звичаєм. Там щодня траплялися свої події. Одна з них була пов'язана з Урфіном Джюсом. Урфін не тільки змінив місце проживання — раніше він жив у країні Жуванів у лісі, тепер мешкав у долині Кругосвітніх гір. Головна переміна відбулася із самим Джюсом, як людиною. Він став зовсім іншим, ніби народився заново. Вираз обличчя в цього нового жителя країни Гуррікапа більше не був лютим. Та позаяк характер людини виявляється в тому, що вона майструє, то з Урфіном трапилося диво. Замість похмурих іграшок, якими раніше лякали дітей, він зробив багато веселих ляльок, звірят і блазнів та подарував їх гномам.

Урфін і сам одержав подарунок від Залізного Дроворуба. В країні Мигунів, відомій майстрами, для Джюса зробили телескоп. Джюс прибудував до хати башту, прикріпив цвяхами до неї телескоп і став вечорами розглядати небо. Так і трапилося, що він помітив у телескоп «Діавону». Звичайно, він побачив не зореліт з такої далекої відстані, а крихітну мерехтливу зірочку. Він, мабуть, і не звернув би на неї уваги, коли б на його очах зірка не засяяла всіма кольорами веселки. Джюс спостерігав за нею кілька днів. З кожним днем в її світінні дедалі посилювався червоний колір і зірка збільшувалася. З нею відбулося щось нечуване. Урфіна це дуже збентежило, і він спостерігав далі. Про космічний корабель не думав. Йому таке й в голову не могло прийти. А, між іншим, світло посилювалося, бо на «Діавоні» штурман Кау-Рук один за одним вмикав гальмівні двигуни: два, п'ять, десять — поки не було ввімкнено всі. Інопланетяни наближалися до Землі і збавляли надшвидкість корабля. Це було потрібно, щоб рухатися довкола Белліори.

іавона» оберталася довкола Землі, поступово наближаючись до неї. Навівши на Белліору автоматичні бортові телекамери, інопланетяни негайно вмикнули їх. На демонстраційних екранах у рубці командира, як і в залі, де зібралися менвіти, з'явилися голубі обриси незнайомої планети. Чужинці вдивлялися в розпливчасті плями невідомих їм океанів, зелених долин і лісів. Довгий політ притупив почуття інопланетян, але тепер їх охопив неспокій, — десь у підсвідомості заворушилася тривожна думка: «Що тут чекає на нас?»