Юрій Андрухович - Таємниця. Замість роману

Ні, я вже приїхав. Я вже у лісі під Гайсином. Уяви собі: такий примерхлий листопадовий ліс, 12 кеме від містечка, бетонна дорога, по якій ніколи ніщо не їздить, крім цієї вантажної буди і командирського уазика — двічі на день. І врешті ти опиняєшся там, де відтепер тобі сидіти рік: глухий лісовий закут, якісь дерев’яні хатини, незрозумілі прибудови до них, засипані листям доріжки, двоповерхова штабна будівля, вся в павутині і патині, без будь-яких життєвих ознак, абсолютний декаданс і запустіння, або ще інакше — романтичний парк поетів озерної школи, застиглі води печалей та меланхолії.

Клас! Мені б таке сподобалося…

Тобі це, безумовно, подобається — як і цей добряга-прапорщик, який тебе сюди довіз, щира українська душа з велетенськими граблями на-всі-руки-майстра, прапорщик Кочержук. А також те, що всі тут якісь цілком інакші — ніби це не військо взагалі, а така собі лісова партизанська колонія: всі страшенно волохаті, з вусами й бакенбардами, у цивільних вошивниках і підтяжках, чоботи гармошкою і на підборах, штани в обсязі балетних трико, приталені шинелі з піднятим коміром, сезон високої армійської моди, альтернативна дивізія. Щойно згодом ти звернеш увагу й на інше: тут є не тільки такі, тут є й інші, зашугані й мішкуваті. Щось наче дві касти. Або навіть не так — Каста і парії. Ти розумієш — це воно, те, чого фактично не існує в учебках, про що ти досі лише чув. Російською це називається «дєдовщіна».

Попри те, що я маю відносно цього деяке уявлення — передусім з «Кисневого голоду», мені було б цікаво, як ти поясниш це слово.

Спробую якнайкоротше. Становище солдата у радянській армії залежало передусім від того, скільки часу він уже прослужив. Якщо в цілому служба тривала два роки, то з них перший був роком пригнічення і цькувань, а другий — коли вже ти отримував право пригнічувати і цькувати інших. Я не хочу вдаватися тут у тисячу деталей, пов’язаних з усіма чотирма ступенями внутрішньої солдатської ієрархії, з обрядами переведення, сакральним відліком днів до наказу і таке інше. Суть у тому, що ситуація так званих молодих на першому році служби — це тотальне безправ’я, цілком засрана ситуація. Лише з моменту, коли твій службовий лічильник часу фіксував екватор і початок другого року, ти поступово ставав людиною. У тебе з’являлося все більше таємних прав і все менше офіційних обов’язків. З останнім, четвертим періодом служби обов’язок лишався всього один — нічого не робити. Не вдаряти пальцем об палець. Тобто відпочивати і чекати дембеля. Увесь той безмежно тягучий час заповнювався неквапливо-любовним оформленням дембельського альбому — фотки, малюнки, якісь кралі в купальниках, повирізувані з тодішніх журналів, усякий такий кіч. А також приготування парадки на вихід, з усякими дурнуватими аксельбантами, еполетами чи твердими вставками у погонах. Усе інше за тебе, для тебе і замість тебе мусили виконати молоді. У деяких частинах вони навіть носили сніданки дєдам у ліжко.

І там, де ти опинився, теж?

Мені розповідали, що таке там бувало. Сам я не бачив. До речі, зі сніданками це ще не таке аж приниження. Як і застеляння дєдівських ліжок чи прання їхніх шмоток. Іноді від молодих вимагалися значно тонші речі — приміром, відганяти від дєда мух, поки той дріматиме.

Цілком симпатично. На чому базувався примус? Я маю на увазі те, що серед молодих теоретично могли траплятися непокірні.

Так, вони траплялися. У таких випадках Система в момент мобілізувалася на покарання. Історія переважно закінчувалася колективним побиттям — тим жорстокішим, чим більше впертості виявляв молодий. Це не були жарти. Часом ішлося про вельми тяжкі побиття. Часом про життя або смерть.

Ти кажеш «колективне побиття». Але молоді могли колективно ж цьому протистояти.

На жаль, я нічого про таке не чув. Теоретично це можливо, особливо в підрозділах, де існували кількісні диспропорції. Де, скажімо, двадцятеро молодих випадало на трьох — чотирьох дєдів. Але припускаю, що в таких підрозділах дєди поводилися значно гнучкіше і не доводили ситуацію до бунту. Однозначно інше: вєшалка наставала за протилежних обставин — коли троє або четверо молодих мали обслужити кілька десятків кандидатів, дєдів і дембелів. Тоді вони, як це називалося, просто літали. Ха, цікаво, чому саме так це називалося? Чому настільки поетично?

Чи можна стверджувати, що ці стосунки були якоюсь такою державою в державі?

Так, у сенсі паралельної ієрархії. Статутна ієрархія полягала у званнях і посадах. Нестатутна — у відслуженому часі. Статутна панувала зовні, нестатутна всередині.