Євген Положій - Юрій Юрійович, улюбленець жінок

— Пустіть, — сказав мужчина тихим благаючим голосом, — мені дуже потрібно. У мене там документи. Будь ласка!

У цей час із галявини, що неподалік від табору, почулася автоматна черга. Постріли розбудили не тільки Масона і Юрія Юрійовича, які очманіло дивилися на велетня, але і сержанта Зав’ялова, і сторожа, ім’я якого ніхто не знав і ніколи не хотів знати.

— Пустіть, будь ласка, — ще раз дуже ввічливо висловив своє прохання мужчина, — у мене там портфель.

— Який портфель о п’ятій ранку?! — сержант Зав’ялов розлютився не на жарт. Він терпіти не міг, коли його будили на посту. — Іди звідси, поки я тебе палицею не перетяг по спині! Ти чув постріли? — звернувся Зав’ялов тепер уже до Юрія Юрійовича. — З Калашникова фігачили! — було видно, що мент трохи переляканий.

— Не потрібно зі мною так розмовляти, — знову лагідним тихим голосом сказав мужчина, — будь ласка. Тому що коли на мене кричать, я дуже нервую.

— Ти хто такий? Звідки ти тут взявся? — запитав у нього сторож.

— Я Коля. У мене тут важливі документи.

— Щось я тебе не пам’ятаю, Коля, — зауважив сторож. — А в тебе самого є документи? Паспорт, посвідчення? Коли ти тут був останній раз?

— Давно, — відповів чоловік. Він говорив тихо, начебто соромлячись і свого могутнього голосу, і самого себе.

— А де лежать твої документи?

— Я вам не скажу. Це секретні документи. Пустіть, я візьму — і піду, нікого не чіпатиму, чесне слово.

— Ти ба, наволоч, він нікого не чіпатиме! — чисто по-ментовськи знову завівся Зав’ялов. — А ну пішов звідси, пішов, я сказав! — закричав сержант і з усієї сили для остраху вдарив палицею по воротах. Його можна було зрозуміти: куховарка сьогодні не дала, на галявині на світанку лупили з автомата, путч якийсь придумали, словом, він не виспався і готовий був вдатися до рішучих дій.

Велетень на агресію відреагував на диво холоднокровно. Він просто взяв і розігнув металеві прути, причому, як потім розповідав Масон, зробив це без видимих зусиль, начебто гнув не метал у палець завтовшки, а тонесенький дріт.

— Я зараз зайду, — спокійно сказав мужчина. — А ви всі краще відійдіть, — звернувся він до Масона, Юрія Юрійовича та сторожа, — бо мені потрібно взяти портфель.

З цими словами він простягнув свої могутні, на диво бліді руки до замка. Зав’ялов, не витримавши такого нахабства, коротко лупонув кийком, але очікуваного результату не досяг. Замість того, щоб скрикнути і прибрати руки, мужчина ледь посміхнувся і схопивши замок, почав його акуратно ламати. Мент, не зважаючи на таку дивну реакцію, наніс ще кілька ударів, цього разу не шкодуючи сил. Але нічний гість навіть нічого не сказав, і, зламавши голими руками замок, мов волоський горіх, начебто легенько штовхнув ворота, але вони відчинилися з такою силою, що сержант Зав’ялов пошкодував, що не послухав доброї поради відійти подалі й таким чином, збитий дверима, опинився на землі. Мужчина, не звертаючи ні на кого уваги, великими стрімкими кроками помчав на господарчий двір, і тут всі побачили, що він босий. Усвідомлення того, що цей загадковий незнайомець, блідолиций велетень має якусь надлюдську силу, прийшло не одразу. Юрій Юрійович, і Масон, і сторож, якого ми не знали, як звати, бо ніколи не звали, і мент Зав’ялов, що лежав на землі й крехтів, тримаючись за грудну клітину — всі остаточно прокинулись тільки тоді, коли сторонній проник на територію піонерського табору. До цього моменту це начебто нікого особливо і не стосувалося: мало хто там за парканом бродить? Першим прийшов до тями Масон, але, крім скромного матюка, вичавити з себе хлопчина нічого не зміг, це вам не дрібні гроші по кишенях тирити. Зав’ялов потягнувся до рації — викликати наряд (коли він ще приїде?!), сторож кинувся до Зав’ялова — це єдина дія, на яку він спромігся тієї миті, — сховатися за мента.

Як потім розповідав Юрій Юрійович, він одразу збагнув, що перед ними, скоріш за все, людина вкрай неординарна і на свободі такі люди, як правило, самі довго не затримуються. Тому, поки вони з Масоном бігли на господарчий двір, в голові у Юрія Юрійовича крутилися не способи самозахисту, а теми для бесіди.

Мужчина зупинився перед досить міцними дверима столярної майстерні, помацав їх руками, штовхнув, а потім навалився плечем — і двері впали. Легко і невимушено, начебто не були зачинені на міцний замок, а стояли, прихилені до одвірку. Найдивніше відбулося далі: хвилини за дві-три велетень неквапливо вийшов зі столярки з невеличким школярським портфелем із темно-рудої шкіри, старого, давно не модного фасону. Виглядав незнайомець дуже щасливою людиною, очевидно, що він вважав свою місію цілком виконаною.